Будинок з привидами

Приїхали ми втрьох у пристойний район. Майже околиця, але якщо по прямій, по провулочках, то хвилин десять до Управління.
Навіть не зрозуміло, чого поїхали в об'їзд. Для престижу напевне, тоді зрозуміла!
Як тільки ми зупинилися біля таблички «Продаж», з купою етикеток поруч, на останній з яких значилося – 85%, до нас кинувся бравий вусань, не інакше, як вартував зацікавлених в покупці.
- Панове, подивитися на будинок? - він спробував видавити з себе скупу посмішку, більше схожу на загрозливий оскал.
- Відділ дізнання, - просвітив його Августин й зробив щось таке зі своїм жучком, що перед носом вусаня розгорнувся примарний значок.
"Круто" - заляпала долоньками маленька дівчинка всередині.
Вусач зітхнув, підійшов до табличці та приліпив зверху – 90%.
"Клас, ніколи не бачила, щоб так швидко дешевшала нерухомість" - промайнула думка, і я більш зацікавлено окинула бідинок поглядом.
- Ну, якщо не куплять, знесемо, як зовсім знеціниться, - пробурчав брокер собі під ніс.
А я тут же намалювала подумки комбінацію, як правильно підвести Августина до необхідності купити мені цей будинок.
Так, головне, що зможу пригледіти, раптом повернеться колишній господар, щоб його чорти накрили мідним тазом.
Нам відчинили вхідні двері й поцікавилися, чи потрібний супровід.
Августин махнув вусаню рукою у бік вулиці й той зник з наших очей.
Будинок не відрізнявся зовні від сусідніх, хіба що його занедбаність кидалася у вічі. Але всередині, за ним стежили, швидше за все сподівалися продати, пилу не було, як і й затхлості в повітрі.
- А тут теж будинковий дух є? — спитала без задньої думки.
- Навряд, - відповів Гракос, бо Августин звернув ліворуч й перетнув вітальню, та зараз заглядав у двері кухні.

- А хто ж тут прибирає?
– Мер платить гроші, щоб продати неліквідний актив, хоч за щось. З покупкою будинку вирішиться питання з податком за землю, й він втратить головний біль.
Я повернулася праворуч, до двох дверей. За найближчою опинилася невелика кімната з двома вікнами, з яких проглядалася вся вулиця. У кімнаті не було меблів. Один стілець, сиротливо забутий у кутку, нагадував, що тут міг бути кабінет.
Ми перейшли до сусідньої кімнати, – тут була спальня з величезним ліжком, – повідомив Гракос.
Вікна кімнати виходили до сусіднього будинку.
Я згадала стареньку, яку дратував сусід й здивувалася тому, що паркан між будинками не дуже високий. Не інакше як вона підглядала за ним, - винесла власний вердикт.
У кімнаті також нічого не було.
Ми повернулися в коридор, і я зазирнула у двері навпроти спальні - санвузол, з унітазом, умивальником та старовинною ванною на бронзових ніжках.
- А гаряча вода є, - озвучила шкурне питання.
Мені подобалося, що, лежачи у ванній можна буде милуватися садом й шматочком веранди, двері на які знаходилися навпроти вхідних дверей. І зрозуміла, що вже все собі вирішила. Мені подобався цей будинок, які б у нього не були таргани.
Гракос підійшов до дверей, які я прийняла за двері у вбудовану шафу та зазирнув у приміщення за цими дверима.
Я не втрималася і засунула свій ніс слідом.
- Тільки холодна, - він розглядав розведення труб, - але це навіть краще, можна встановити сучасніший обігрівач.
- А чим він обігрівається, - у моїй голові працювала машина, яка підраховує можу дозволити собі власне житло чи ні.

- Ну, думаю, якщо взяти економічний котел, то однієї енергокапсули на місяць – півтора вистачить. Якщо з'являться діти, будинок доведеться змінити.
- Це на двох людей ти розрахував?
- А хто його ще купить з таким посагом? Тільки молодята, та ще й не тутешні. І взимку – треба буде дві. Хоч у нас й не холодно, але сиро, а коли дощить тиждень, а то й два, тільки тепло й рятує від нудьги.
– Знайшли що? – гукнув від входу Августин.
- Нічого, - обернувся до дверей Гракос.
Я швидко випурхнула до кепа, - а ти?

- Може, ти ще подивишся?
Я протупала порожньою вітальнею і зупинилася посередині кухні. Це єдине місце в будинку було укомплектовано. Точніше всю стінку, суміжну із підсобною кімнатою займала кухонна стіна. З нішою під холодильник, якого не було і відомою плитою з духовою шафою, яка була.
Я помахала бубном, - кухня як кухня, й навіть думка, що коли читала справу, то думала, що травматолог тут обробляв бідних котиків, зараз виглядала абсурдною.
- Ходімо в сад, - розвернулася до чоловіків.
- Навіщо, вже темніє, - кивнув кеп за вікно.
- Хочу сад подивитися, - це в хаті темно, а в саду ще ні.
Чоловіки зупинилися на дерев'яній веранді та в півголосу обговорювали щось.
У сутінках, що згущалися, зарості виглядали ще більш недоглянутими, але в цілому, якщо вирізати сухостій, облагородити зарослі кущі, тут повинно бути дуже мило.
Я піднирнула під гілки дивного дерева, схожого на плакучу вербу, і потривожені гілки вистрілили мені слідом насінням, схожим на парасольки кульбаби.
- Апчхі, - вирвалося з мене, переломивши моє тіло навпіл.
- Будь здорова, - меланхолійно побажали звідкись зверху.
Чхати тут же розхотілося.
- Хто тут? - спитала, піднявши голову, вдивляючись у хитросплетіння гілок. Зарості відрослих гілок створили природний курінь над доріжкою, і мені навіть на мить здалося, що зараз до мене вийде лісовий принц.
- Я, - повідомив все так само сумний голос.

Усвідомивши, що принц, швидше за все, на дерево б не поліз, хоча судячи за тембром голоса, я б точно сказала, що це принц, я гаркнула, - здавайся!
І мені на голову тут же звалилася якась чорна крилата тушка.
Зграбастати це щось не склало труднощів, реакція у мене будь здоров, але я тут же скрикнула, - ай!

Ця сволота відбивалася копитами!
- Що б тебе, - зашипіла на незрозуміло що.
- Попрошу не підвищувати голос на представника королівського роду, - видало тільце, що трепетно спробувало прикласти мене копитом ще раз, - відпусти мене, селючка!
- Та хто ти такий, - знову спитала я, намагаючись зрозуміти, як це правильно тримати, щоб воно не брикалося.
- Я - Пруакаркудакос, - наслідний принц крилатих пегасів.
Руки після цього я від нього прибрала. Без дозволу хватати принців, нехай і пегасів, це, напевно, дійсно пахне селом.
- Вибачте, ваша високість, - й мало не вклонилася, - а дозвольте дізнатися, що ви тут робите?
- Я тут застряг, - зійшов до відповіді дивний персонаж, обдуючи мене хлопками крил, - я ганявся за сонячним зайчиком і не зрозумів, як заблукав. Це все підступи нової дружини мого батька, я ж казав йому, що вона відьма!