Купи слона або порваний баян

Пізно ввечері повернувся Августин.
- Мабуть, й не годований, - майнула заполошенна думка, коли він застиг, дивлячись на мої коробки.
Я закінчила переносити в інший кут останню жовту коробку.
На моєму столі після сьогоднішніх пошуків, що дозволили поринути в реальне положення справ здійснення злочинів й сфери покарань цього світу, залишилося лише дві жовті папки.
І вони навіть не дряпали, вони хвилювали мою душу потенційної відмінниці якоюсь неправильністю.
- Що тут у вас, - спитав він стомленим й навіть трохи згаслим голосом.
- Я ще не закінчила, -й окинула поглядом три четверті коробок, які висіли наді мною дамокловим мечем.
- Це вам на тиждень, - махнув він рукою, - Сіазон як?
- Він кілька годин тому поїхав, сказав на консультацію до тераріуму. У вас є розсадник змій?
- Так.
Начальник відповідав однозначно, тому я рушила в його бік, розуміючи, що правильно замкнути наш офіс не зможу.
- Може поїмо, - запропонувала пізніше, коли до будинку залишилося зовсім нічого.
Він, здається, виринув зі своїх роздумів, - може захопимо з собою та поїмо вдома?
Я кивнула й попросила висадити нас біля фастфуту.
- Тяжкий день, - саме цими словами він зустрів Поллі, що чекала нас у передпокої, й та зціпила зуби, хоч по її вигляду й було зрозуміло, що вона прикладає відчайдушні зусилля, щоб залишатися німою.
Він продовжив рух у бік своєї спальні, а я крикнула йому в спину, що накрию вечерю в кубрику, якщо він не проти.
Він лише на секунду загальмував кивнув й зник за дверима.
Чоловіка, якого долають проблеми слід годувати. Найкраще м'ясом. В ідеалі ним же застреленою дичиною. Через брак дичини я грунтовно затарилася у господаря тої кафешки, що так вразила мене. Поллі допомогла мені сервірувати стіл, показала, де зберігається сімейне срібло.
- І фужери постав - ось ці, під червоне вино, - нацькувала вона мене, тикаючи сухеньким пальцем у келихи з посрібленими ніжками та нальотом давнини.
Окинула поглядом цю композицію і все ж таки прибрала свічник із товстими червоними свічками, ще не вистачало спровокувати його думки у бік того, що я його охмуряю.
Поставила на стіл страву з кришкою, цікавий гаджет, відзначила для себе його здатність підтримувати задану температуру. Я накрутила градусник на сорок, й вважала, що цього буде достатньо для наструганої шауверми та курчати гриль.
- Давай, ополоснися, й одягни що-небудь відповідне моменту, - стара загнула брови й помахала долонями проганяючи мене.
Я купила єдину сукню, розраховуючи в ній йти на побачення з Гракосом, і зараз не готова була одягати її на вечерю. Щось усередині противилося, і я потяглася до комбідресу та чорної спідниці.
- Хто не ризикує, той не п'є шампанське, - я засунула ногу в чорні вузьконосі туфлі, на височенній шпильці й розправила плечі.
Ну що, в такому вигляді не гріх відкусити собі персонального будинкового духа, нехай у мене його й нема.

У кубрику був присутній господар будинку у темно-синьому халаті та піжамних штанях. У руках він тримав пляшку вина й повернувши голову на звук дверей, що відкрилися, неочікувано завмер.
Все ж таки краса — це страшна сила. Він моргнув, ковтнув слину й встав навитяжку.
- Катріно?
- Августин?! - і поцокала до своєї тарілки.
Він окинув свій одяг та з непорозумінням втупився в мене.
Я посміхнулася, вибачаючись,  - не наважилася в халаті, фамільне срібло, старовинні келихи, це Поллі винна.
- Точно, - погодився чоловік, не в змозі відірватися від мереживного зеленого верху.
- То що сталося у столиці? - й погладила ніжку келиха. "Наливай вже й сідай, а то й так я почуваюся не у своїй тарілці".
Августин зробив крок до мене й нахилив бутилку над келихом.
Запахло червоною смородиною і вишнею, та зовсім трохи кедром і м'ятою.
- Колекційне? - запитала, щоб повернути чоловіка на землю, та позбавитися його нависання над моїм плечем.
Він перестав утримувати пляшку у горизонтальному вигляді та відступив на своє місце.
- Десятирічної витримки з власних виноградників, - і налив собі на денце келиха.
Розкладання м'яса та овочів по тарілках пройшло в багатозначній тиші.
Я нервово захрумтіла листом якогось салату, намагаючись не піднімати погляд на Августина.
Він підняв келих, та я відчула його погляд, і не сказати, що це мені не подобалося, подобалося звичайно ж.
Але при цьому в кімнаті згущувалося щось таке неймовірно пристрасне, що запускає мурах по шкірі та змушує п'яніти без вина.
Я потяглася до свого келиха і зважилася підняти очі на Августина.

- Вухос добре вміє підібрати огранювання для діаманта, - промовив він й хитнув келихом в мій бік, - ти неймовірно гарна.
Я мовчки закліпала віями і зробила ковток із келиха.
Якийсь час ми їли мовчки, а потім я вирішила, що настав час.
- А тобі подобається Поллі? - спитала, перш ніж зрозуміла, що він явно розраховував на іншу тему для розмови.
- Ну, от так як вона, я б тобі одягатися не рекомендував, - він досить швидко  поборов здивованність, та відповів, примруживши одне око.
- Я чула, як вона вимагала залишити мене у вас назавжди, - спробувала пояснити звідки ростуть ноги у запитання.

Але Августін не був налаштований на розмови про духів. І якось занадто явно перескочив на те, що його турбувало більше.
- До речі, - поки в тебе підписаний контракт стажування, тебе не мають права мобілізувати на військову службу. Відпрацювання не дає тобі можливості уникнути служби, але якщо я в односторонньому порядку розірву договір, ти ще зможеш знайти спокійніше місце.
- Але ж я справляюся, - мій настрій покотився з гірки, наче його штовхнули, як їжачка під зад, - ти сам мене хвалив і чому розірвати?
- За що? – було написано на моїй скривдженій мордочці.
- Тому що, якщо підтвердяться деякі дані, то ми на порозі війни, а тобі в цьому випадку краще бути подалі від нашого відділу дізнання.