Частина 9

Вранці на оперативці Августин був похмурий й трохи злий. І в цьому певною мірою була винна я, бо чула крізь сон, як вони з Поллі бубоніли серед ночі в коридорі.
Точніше вона бубооніла, а він шипів та огризався.
Невже вона й з господаря вимагає нову мітлу, мало їй білосніжної та смугастої, яку я привезла в неділю, подумала ще, перш ніж перевернувшись на другий бік спливти в сновидіння.
- Та вже ж, безтілесні духи все ж таки є благом для дому та господаря, а от Поллі, - я скривилася згадавши, як вона сьогодні вранці обрала для мене одяг для походу на роботу.
- Справжня леді носить спідниці, - вона упиралася й закривала своїми грудьми шафу, намагаючись вдовбати в мене прагнення кожної жінки бути жінкою.
- Я не жінка, я шаманка на службі у відділі дізнання, - я проїдала в ній дірку, не роблячи кардинальніших дій.
Ну не кричати ж на весь будинок, - рятуйте-допоможіть, мене будинковий дух ображає. Абсурде положення, а ще комунікація з ними - це моя робота.
Мій кислий вираз обличчя привернув пильний погляд Сіазона.
Я трохи хитнула головою, нехай не переживає зі мною все окей.
Августин якраз озвучував завдання для Вухоса й Стілуса, їх чекало дводенне відрядження на кордон Боготу.
- Гракосе, на тобі опитування свідків, - навіть кофрус не зігнав з чола кепа похмурої складочки.
Я згадала, що на початку оперативки Сіазон доповідав з приводу антикоагулянту та якихось додаткових реактивів, тому швидше за все він залишається в офісі, як і я.
– Катріно, на вас сьогодні вивчення архівних справ. Читаєте та відкладаєте в окремий стос ті, які вам чимось не сподобалися. Я стріпнула віями, - дивна установка, - підняла долоню, - а чим вони повинні мені не подобатися?
- Розслідування проводилися в більшості випадків без допомоги шамана, тому, можливо, були пропущені якісь деталі, які кардинально змінюють картину або ж доповнюють, - так не знаю я, - майже рикнув він, а Гракос із Сіазоном одночасно покосилися в його бік. Він видихнув і вже спокійнішим голосом закінчив, - дряпає всередині, в окрему стопку. Зрозуміло?
Я кивнула.
- Я сам, у столицю, - закінчив він нараду й махнув рукою.
Сіазон підхопив мене під лікоть і затяг у медблок.
- У тебе все добре? - озвучив він своє невисловлене на нараді питання.
- Спасибі лікарю, - прикусила язик, - вибач, Сіазон, ніяк не звикну.
- Та нічого, називай як тобі зручно. Роздягайся, - скомандував, не гаючи часу.
Я почервоніла, згадалося, як одного разу мені довелося відвідати кабінет акупунктури з загостренням гаймориту. Лякала офіційна медицина, тому й відвідала цього напівшамана, як я тоді думала.
Літній дядечко завів за ширмочку з тахтою, кинув "роздягайся" та пішов у наступну кабінку.
Я витріщалася на тахту, нарікаючи, що не травень місяць, але як солдат стягнула з себе все до білизни і вляглася.
У чоловіка, коли він повернувся, трохи інфаркт не трапився, він витріщився на мене й запитав навіщо я роздяглася догола.
- Так ви самі сказали, - відповіла, почервонівши.
- Я мав на увазі зняти взуття й лягти, - майже зашипів він тоді на мене.
Ну так, дурепа я, хто ж сперечається, ніколи не була на прийомі у таких, як він.Тим більше, що того разу він мені голок навколо носа натикав, ніби в мене вуса виросли й так смішно ними було ворушити, поки він не бачив.
Тому, пам'ятаючи попередній випадок, я й уточнила, - а як роздягатися?
Магмедексперт здивовано розвернувся від столу, - ну, верх зніми, або спину оголи, якщо соромишся.
Після уколу під лопатку я запитала лікаря – а у вас дівчина є?
Це вже потім я зрозуміла, що ставити таке питання чоловікові відразу ж після введення такого своєрідного протизаплідного щонайменше непристойно.

Чоловік проковтнув слину, погладив великим пальцем по оголеному плечу й просівшим від здивування голосом уточнив, - сподіваюся, що це не пропозиція?
Я округлила очі та відразу взялася одягатися.
- Ні, - вибач, я не це мала на увазі, мені потрібен хтось щоб поспілкуватися, по-жіночому, а то Поллі, - я остаточно скотилася до стадії помідора й замовкла, здаючи задом до дверей.
- У мене є постійна партнерка, - ліниво та якось подразнююче відповів лікар. Мазнув по моїй фігурі поглядом йі наздогнав за два кроки.
- Але я не відмовлюся стати першим, - нахилився до моєї щоки, обдаючи чимось гарячим, запаморочливим, та пряно-солодким, та змушуючи мою кров пришвидчитись.
Він замкнув перед процедурою двері, й зараз тільки його долоня могла випустити мене з кімнати.
Мені стало страшно від якогось неймовірного збудження, Сіазон вичікував, а я не могла впоратися зі своїми гормонами та близькістю лікаря.
- Лікарська таємниця, приємний перший раз, - його голос скручував у животі тугий вузол бажання, - й ти не переживатимеш, чи варто говорити тому, хто подобається, що ти незаймана. І зауваж, я, як і всі інші в нашому відділі не одружений.
Останній аргумент був дуже доречним, бо й не питала, а з статусом інших ознайомлена.
- Дякую, я подумаю, - видавила з себе, двері відчинилися, і я вискочила з кабінету, ніби за мною чорти гналися.
- Як дивовижно пахнуть лютики в саду, - замуркотів Сіазон приємним баритоном, повертаючись до столу.
Розім'яв шию, похрумтів кісточками хребта та витяг зіницю у бік предметного скла зі зразками. - І де ти ховаєшся? - ще пролунало в кабінеті, перш ніж він повністю поринув у роботу забувши про солодку стажерку й свою пропозицію.
Я й не помітила, як опинилася в туалеті, похлюпала в обличчя холодною водою, згадала про лікарську таємницю і те, який саме звір причаївся в лікарі.
Перевіряти не хотілося від слова зовсім. Може тут так всі роблять, я зависла на секунду представивши, як до Сіазона вишикується черга з незайманих й пересмикнула плечима, прямо фобію сьогодні заробила. Зітхнула і вирушила до коробок, якими був заставлений опен-спейс.
Їх було дуже багато. Ось непристойно. Особливо тяжкі – червоні, битовуха – зелені, жовті – середньої тяжкості та помаранчеві – політичні, ну проти короля та корони.
По всьому виходило, що мені знесли коробки за останні п'ятдесят років.
- Вони що, вирішили їх здати в архів, а я безкоштовний аудитор, - бухтіла собі під ніс, будуючи барикаду на своєму та сусідньому Сіазонівському столі.
До обіду я закінчила з особливо важкими і переполовинила жовті коробки. Їх було не дуже багато,  червоних. Різанина в шинку на околиці, найстаріша, шість трупів, які проломили один одному голови дивною сокирою, яку приніс сьомий. Це було єдине розслідування із червоної коробки, до якого залучався шаман. Останнього свідка заварушки допитали і виявилося, що він відрив його в відомому містечку на кордоні Боготи. Шаман визначив, що сокира належить духу, який був цвинтарним духом, саме він завідував наведенням порядку й наглядав за могилами. Сокиру повернули в могилу, духа відпустили, сподіваюся назад на цвинтар. Саме в цей момент мені спала на думку ідея про те, що вони прив'язані до якихось речей і саме ці речі є їх справжнім будинком. Якби не забрали сокиру, дух не пішов би за злодієм. У моєму мозку прокрутилася ситуація зі скринькою Поллі й мені стало погано. Тепер не Августин повинен переживати через безглуздий дух. Тепер я маю придумати, як довше не демонструвати йому те, що, крім втілення, я ще його в нього вкрала. Значить має бути така сама річ і біля тієї дупи. А раптом саме за цим сюди й прибув друг дитинства голови, а всі інші події, це наслідки того, що він не знайшов цієї дрібнички?
- Ага, - покивала сама собі, - був злий й не стримався.
Я відклала справу назад у червоний ящик і вирушила вниз у їдальню, щоб переварити думки разом із їжею, а то вже закипала.