День подарунків

У відділі дізнання на мене чекав Охоронець.
Точніше він чекав у тому ж холі, що я за день до цього, й бавив час так саме.
- Весело у вас тут, - обернувся в наш бік, коли ми з Августином зайшли в хол.
- Прямо обсмієшься, - погодився мій начальник, якому довелося вислухати жарти з приводу кам'яного заду від представників закону з першого поверху.
Виявилося, що за другі ґрати можуть потрапляти лише члени команди та особи під супроводом. Мою перепустку обіцяли активувати тільки до кінця дня.
Відвідувач, при його високому статусі у Слідчому комітеті, не мав пропуску на територію вотчини Августина. Тому нас з ним пропустили вперед, й тільки після зачинили ґрати, а мені на хвильку здалося, що то тигр ляскнув щелепами.
Для нашої розмови з Охоронцем Августин люб'язно надав свій кабінет й вирушив власноруч заварювати кофрус.
Коли на столі з'явився практично чорний бубон, я трохи засмутилася. Він був маленьким, порівняно з усіма зразками, які мені демонстрували в сховищі. Як головка середнього соняшника, спало на думку порівняння з далекого дитинства. Якщо притиснути долоні одну до одної, то він лише трохи буде більшим.
Та ще й це відчуття язика, яким він облизував при тактильному виборі, не дозволяло мені відразу ж потягтися до бубна. А раптом цей самий язик вчинить таку непристойність при Охоронцеві? Що я знаю про бубни? Та нічогісінько!
Я підняла погляд на представника комітета й засовалась на стільці.
- Інформація, якою я зараз поділюся з вами, леді, суворо секретна, - він підсунув мені бланк, на якому значилося, що в разі чого мене згноять, закопають, четвертують й багато чого такого ж страшного. Я, не вчитуючись, кивнула. Куди вже страшніше, ніж бубон з язиком, я нічого уявити не могла.
Потяглася вже звично до стилета й кольнувши палець, приклала до документа.
Листок радісно замиготів, а Зберігач продовжив.
- Як ви знаєте, шамани, залежно від сили й спеціалізації, та бубна навіть, можуть страхати, лякати, зцілювати, піднімати мертвих, та ще близько дюжини можливостей, не вам відмінниці перераховувати.
Я кивнула і проковтнула.
Можу уявити. Із фантазією у мене повний порядок.
- Цей бубон належав першому чаклунові, який присвятив своє життя служінню Закону. Понад шістсот років тому власник цього інструменту потрапив до нас з іншого світу.
Я помертвіла, але з огляду на те, що ранок у мене не задався з ночі, то переляк на моєму обличчі Зберігач розтлумачив, як подив.
- Про це ніхто не знає, й, сподіваюся, ця інформація залишиться у цьому кабінеті.
Я кивнула, дивлячись на нього широко розплющиними очами та сподіваючись, що зі мною поділяться такою інформацією, яка дозволить видихнутий не переживати, що мене відправлять на досліди.
- Ви завжди повинні демонструвати правильні емоції, якщо ви брешете, то в жодному разі не повинні потіти й смикатися, - згадалися слова лектора в інституті.
Ось і я в той момент, коли усвідомила, що про попаданців у цьому світі знають, але враховуючи гриф суворо секретно, не афішують це знання серед населення, почала контролювати своє дихання, намагаючись заспокоїти серце, що скакало, як ретивий кінь.
Підозрюю, що я єдина в нашій команді удостоєна цього знання.

- Шаман був сильний, він допоміг Фідельфу Першому об'єднати розрізнені князівства в нашу державу та зробив неоціненний внесок у захист кордонів від їх порушення дикими племенами та сусідніми державами. Не побоюсь сказати, що завдяки його неоціненній допомозі ми зараз настільки пішли вперед.

Я закивала й спробувала посміхнутися.
- А ось бубон у нього звичайний, - зітхнув Охоронець. - Жодних еманацій, чарів або чогось, що можна виміряти. Можна сказати, що ми зараз дивимось на випадковість. Запобігши замаху на вагітну дружину Фідельфа Першого, він закрив її від отруєної стріли, яка потрапила йому в руку, й він випустив бубон, з яким ніколи не розлучався. Як згодом розповіла королева, одразу він перетворився на чорний дим та розвіявся у повітрі. Може повернувся назад у свій світ, а може, помер. Нам не відомо. Але бубон залишився. Як раритет та пам'ятник цій людині.
Він перепочив пару секунд й підбадьорив, - тому я вам співчуваю, про те, що у шаманки абсолютно звичайний, нічим не примітний бубон будуть повідомлені всі члени вашої команди, а ось чий він, вам краще не розповідати нікому. Ціліше будете. За такими раритетами ганяється  ціла тіньова індустрія, яка використовує такі предмети у своїх цілях.
Він вказав поглядом на бубон, а я тихесенько потягла його до себе за край.
"Бубон як бубон, ось, напевно, Августин зрадіє, колір на його смак".

Охоронець вичікуючи дивився на мене, а я не розуміла, що він хоче.
- Ой, вибачьте, - склала пальці в кулачок й основою долоні вдарила в натягнуту шкіру бубна.
- Бум-м-м, - не голосно й досить звичайно відповів бубон.
Я прислухалася до себе, не помічаючи пильної уваги Охоронця.
– Завоювати світ не хочеться? – запитав він через секунду.
Поглянувши на нього, як на хворого, я покрутила головою – ні, не хочеться.

- Підняти мерців, наслати чуму, вигнати мешканців із будинків?
- Та ви що, - обурилася я, - зовсім не нормальний?
– А що хочеться? – тим самим тоном поставив він своє чергове запитання.
- Відвідати вбиральню дуже хочеться, - повідомила, дратуючи тупими питаннями, й розуміючи, що сечовий міхур переповнений.
- Так й зазначимо, відхилень не виявлено, злиття бубна із шаманом не відбулося. Співчуваю ще раз, але, на жаль, ви його самі обрали.
Він піднявся вклонився та побажав успіхів.
Насамперед я помчала в туалет. Бубон все ж таки з рук не випустила. Ще вкрадуть, а мені потім відповідай. Затиснула пахвою й з полегшенням вмостилася на унітазі.
- Отже, що ми маємо, - посилати кари Господні на злочинців я не зможу, значить користь від мене для відділу сумнівна, а, швидше за все, після закінчення тримісячного терміну від мене відмовляться.
Я засмутилася.
Поклала бубон на коліна й погладила бархатисту на вигляд поверхню.