Все не так, як виглядає

Першим, як не дивно, у квартирі Августина з'явився лікар, ну так, а кому ще засвідчити, що потерпілий мертвіший за мертвого?
Сіазон, у спортивному костюмі та з впізнаваним кофром медика, кивнув мені біля дверей передпокою й рушив усередину.
Безпомилково визначивши місце події за відчиненими дверима, завернув у кімнату й застиг.
- Сіазоне, а ви що, вранці бігаєте? - своїм питанням я повернула його з країни Уявії.
- Так, щодня з шести й до пів на сьому.
Він зробив крок у бік дупи й спитав, - а хто це з ним так?
- Я, - пролунало від входу.
- Катріно, не погосподарюєте на кухні, - попросив мене кеп та кивнув у бік протилежних дверей. – Ми б не відмовилися від склянки кофруса.
- Завари, будь ласкава, міцніше, - підтакнув Сіазон.
Я розвернулася й потопала розбиратися зі страшним апаратом з приготування кави у цьому світі.
Можна сказати, що мені пощастило, тому що практично я ніс до носа зіткнулася з Гракосом, й набравшись нахабства попросила допомогти зварити кофрус. Все ж таки краще вчиться у віртуоза.
Гракос, який виглядав так, ніби зараз не пів на сьому ранку, а всі дев'ять, і що йому саме зараз належить заварювати кофрус в офісі, а не в квартирі шефа, без розмов повернув у бік кухні.
Намагаючись не пропустити жодної деталі, я стежила, як він відкриває шафку й дістає з полиці пузату банку. Як відміряє мірною ложечкою десять мір у верхній циліндр, як заливає закипілий окріп у нижню колбу зі смішного чайника з довгим носиком, як підпалює вогонь під цією колбою й запускає процес.Заткнувши верхнім циліндром колбу, він повертається до мене й ставить запитання – скажіть, Катріно, наскільки сильно постраждала ваша білизна?
А я покриваюся густим рум'янцем, роздумуючи, як коректніше відповісти йому.
- Воно залишилося цілим, - мене просканували зеленооким сканером, й відразу уточнили, - але…
- Але ж вимагає прання, - видихнула приречено.
Він кивнув та вирушив на вихід.
- Ви куди, - зиркнула на повільно булькаючий апарат.
- Подивлюся на ваші докази, - як ні в чому не бувало відповів він мені, й звернув у бік передпокою.
Я рвонула слідом, не горячи бажанням демонструвати цікавому Гракосу власну білизну, хоч вона й не знаходилась на мені.
І потрапила якраз на виставу, що розвернулася в пральні, тому що двері цього приміщення виходили безпосередньо в передпокій.
Домовитий дух, забравши рушник з поруганою білизною, почав полоскати його в балії, демонструючи всім бажаючим довгі ноги в чорних панчохах й білу кипінь нижньої спідниці, яка злегка прикривала худий зад.
Поки ми варили кофрус, у передпокій заскочив Вухос, і його, як муху на мед розвернуло у бік приємний оку.
Так як Поллі, навіть не поворухнулася, продовжуючи постірушку, він підскочив й шльопнув ту, грайливо по сідничках.
Ми стали свідками саме в той момент, коли пролунав смачний лескіт, й стара підскочила вжаленою п'ятой точкою, та розвернувшись, смачно обігріла нахабу мокрим махровим рушником по обличчю.
Мало того, що він отримав ні з чим не зрівнянний шок, побачивши кого він так фривольно погладив, так ще й рушник перетворив його свіжо випрасувану сорочку в катастрофу світового масштабу. Гракос крякнув, Поллі верескливим голосом закричала на Вухоса, - охальник! Й зачинили перед ним двері до пральні.
Декілька секунд нічого не відбувалося.
Потім Вухос повернувся у наш бік ошелешеним обличчям та пошепки спитав - а хто це?
Гракос почухав маківку й відповів, - наскільки я можу судити по зіпсованим доказам, то це будинковий дух Августина, чи не так Катріна?
Я кивнула, спостерігаючи, як очі у Вухоса стають квадратними, тому що круглими вони стали після того, як він розгледів Поллі.
- Ну, ходімо, - першим оговтався Гракос, - вип'ємо кофруса, а то ранок сьогодні почався дуже незвичайно.

Розлитий по склянках кофрус та команда, що розташувалася в спальні, яка служила притулком для мене протягом двох ночей, була колоритною картиною.
Цю картину довершувала кам'яна дупа, що стирчала у вікні, й додавала здивування й без того у напружену атмосферу сьогоднішнього ранку.
Гракос посміхався щоразу, коли його погляд падав на мокру сорочку Вухоса та його вологе волосся. Той зиркав загрозливо, тому я розуміла, що якщо про подію дізнається Августин, то ці двоє влаштують напевне спаринг, бо словесна баталія в такому випадку вже не допоможе.
Сіазон й Августин, які прийшли до якихось лише їм зрозумілим висновкам, перемовлялися перекидаючись досить чужими для мене термінами.
Ми чекали Стілуса.
Нарешті останній член команди заскочив у кімнату з рулоном чогось чорного та віддалено схожого на мішки для трупів.
- Привіт усім, - промовив він й завис на скам'янілій дупі.
- Доля повернулася до нас задом? - запитав він ні до кого безпосередньо не звертаючись.
- Можна й так би мовити, - хрюкнув Гракос. Мабуть, втомився стримувати сміх.
- Клоуни, - рикнув Августин, - краще озвучте попередні висновки.
Стілус рушив до вікна й за допомогою Сіазона віддер зад від підвіконня. Вони запакували його в мішок й понесли на вихід.
– Дух зачистив місце злочину, – повідомив Гракос.
Вухос гикнув.
Августин перевів погляд на мене й ласкаво запитав: - Катріно, може ми маємо щось взнати додатково?
Я заплющила очі, сором то який! Це тільки я могла нагодувати духа власною білизною, а потім вилучити з доказів шляхом вмілої маніпуляції чоловічою психікою.
Я розплющила одне око й переконалася, що три хижаки вичікувально застигли в очікуванні подробиць.

- Я була зла, - видихнула й сіла на край ліжка.
- Якщо ви таке зробили з духом, коли зла, - Вухос багатозначно замовк, зробивши невеликий крок назад.
Так, з моїми кулаками він уже познайомився, тому не тішився ілюзіями з приводу, що я біла та пухнаста.
В очах двох інших самців я прочитала явне рішення не сходити з дистанції, поки жертва не звалиться без сил, загнана в кут.
Тож розповіла, а що мені залишалося робити. Й про те, як переживала, прочитавши на дошці оголошень про крадіжки, та помилувалася інсталяцією, й про власну скромність та недосвідченість згадала.
Ну так, а ще про те, що грошей у мене немає, й що за новою білизною довелося б йти в компанії кепа. Загалом на цей момент я була вже навіть не рожева, а бурякова. Ще пощастило, що мене слухали, не перебиваючи.
- Я коли побачила, що білизна пливе у бік відчиненого мною вікна, так одразу зрозуміла, що крадіжка - справа рук духу. От й побажала йому подавитися моїм білизною. Й він удавився.
Три пари очей застигли на моєму обличчі, перевіряючи, чи я не шуткую.
А я якраз відчула, що в ударі, та в фарбах розписала, як труси лізли йому в рот, а він відпльовувався й відкидав їх подалі.
- Я не могла не попросити їх випрати, - схлипнула, розуміючи весь жах ситуації. А раптом на трусах був матеріал, який дозволив би ідентифікувати грабіжника.