Додому ми з Августином їхали легким спортивним автомобілем. Виявляється, аналог двигуна внутрішнього згоряння існував й тут, хіба що паливом для нього служила якась дуже дорога мана. Підвести нас зголосився Вухос, ну як зголосився, просто я таки поваляла його по підлозі, а з огляду на вболівальників й те, що йому довелося визнати мою несподівану перемогу, він змушений був виказати поштивість. Все ж спарингували ми на повну силу й синців він мені наставив у відповідь реальних.
Як-ніяк перший насичений робочий день, ближче до вечора вимотав з мене всі сили.
Я не змогла відмовитись. Августин запропонував скористатися двуколкою, але Вухос наполіг. Щоправда, довіз тільки до провулка.
- У вас бруківка, буде трясти, - вибачився й покотив у невідомому напрямку в сутінках, що згущалися над затишним містом.
Я відчувала якесь напруження, раз по разу здавалося, що запах Августина стає важчим, точно, в хитросплетіння шоколаду, чилі та лайма додався запах порохових газів.
Я вже знала, що принцип дії стрілецької зброї цього світу ґрунтувався на різних енергетичних та імпульсних способах. Порох у цьому світі не існував. Його не вигадали просто. Але пахло від Августина чомусь пороховими газами, й це змушувало моє серце стукати та готуватися до допиту з пристрасттю. Чи треба говорити з пристрастністю? З одного боку мені не хотілось побачити бойовий темперамент кепа. ала ж і з другого, бурхливе, нестримне у своєму вияві почуття направлене на виколошкування з мене інформації, чомусь малювало в уяві кайданки на моїх зап'ястках, й пристегнута я ними була в напівоголеному стані.
Чому, мені так здавалося, я не могла пояснити, може, перевтомилася й моя свідомість грала зі мною.
Трохи хвилювала відсутність тазика, я гладила кайданки, приймаючи рішення, що якщо він на мене попре, то продемонструю своє віртуозне вміння надягати цей чудовий обмежувальний засіб сама.
Я сьогодні дивувалася й дивувала інших. Побачивши мішень, по якій я стріляла з невагомого голчастого пістолета, Стілус із Гракосом переглянулись та подивилися, як на вундеркінда.
- Й часто ти полюєш? - запитав Стілус.
Я проаналізувала частоту відвідування тиру та відповіла – не дуже.
Швидше за все, всі чоловіки відповіли "так", на питання кепа про доцільність входження мене до їхньої команди. Я пройшла всі етапи їх перевірки й мене залишили на якийсь час одну за тепер уже точно моїм робочим місцем.
Я сиділа, прислухаючись до того, як гудуть ноги й думала, що якщо судити з погляду Августина, то залишилося найголовніше інтерв'ю, та проводити він його має у себе в будинку-фортеці.
Але не так сталося, як гадалося.
Коли Августин пропустив мене й ввійшов слідом, вже очікувано здригнувся, розгледівши скорботно завмершу у дверях передпокою Поллі.
Я просто немов почула, як він обурився подумки, звичайно ж.
– Що? - запитав він у домовика, який зараз пожирав його докірливим поглядом.
- У вас більше немає куховарки, - не відкладуючи в довгу скриню, відповіла Поллі.
- Чому, - обурився чоловік.
- А як ви думаєте? - саркастично підняла вищипану брову стара.
Він оглянув її костюм, худі ноги в ажурних панчохах та на декілька довгих секунд завис на піпідастрі, що поплескував ці ноги.
- Сподіваюся, вона пішла своїм ходом, - висунув власне припущення.
- Вона втекла, та я навіть відзначила, що якимось чином вона перелітала по кілька сходинок за раз. Не інакше відьма.
- А, - господар не встиг поставити запитання.
- Охоронка розповіла, - відзвітувала Поллі.
- Гаразд, щось придумаємо, хоча сьогодні нам доведеться повечеряти десь в іншому місці.
А я видихнула, зрадівши тимчасовій відстрочці. Може з-за Поллі та втрати куховарки, він не повів мене нікуди далеко. Ми завернули за кут до Пирогової й через пару будинків я відзначила пряний запах м'яса. Саме туди й завів мене начальник.
По-доброму, кафе з трьома столиками, нагадувало місце громадського харчування з вуличною їжею. Зазвичай шаверма, хот-дог, піта чи солодкі пончики відпускали у віконце на тротуар. Але в цьому закладі були ще й три невеликі столики на двох.
Мене відвели в куток й поцікавилися, як я дивлюся на пиво.
Я кивнула, відразу відчувши на язиці смак легкого хмільного напою, - та відповіла, що позитивно.
Офіціантів у цьому закладі не було й Августин приніс тацю з двома високими кружками, тарілку з картоплею фрі, та двома кошиками, в яких стирчали хот-доги цього світу.
Можливо, якщо піту зробити розміром з великий кавун, а потім розрізати навпіл і наповнити дрібно наструганим м'ясом гриль, овочами, цибулею та полити все це пишною купою соусів, то тільки тоді ви можете уявити кораблик, який мені довелося б ухопити двома руками.
Згадуючи, як у дитинстві кожна часточка кавуна виглядає одуряюче великою, я з жахом розглядала човен, розмірковуючи як його їсти.
Я встала й пішла у бік умивальника. Ну хоч руки помити, якщо доведеться їсти руками.
Але все виявилося не так страшно, поки я мила руки, Августин приніс прилади, серветки та сіль із перцем.
й поки він пішов мити руки, я не втрималася і все ж таки засунула першу виделку м'яса в рот.
Було дуже смачно, про що я й повідомила кепу.
- Напевно, в інтернаті вас не годували подібним, - зауважив він, - знайд не кривдять, але все ж, думаю вишукувана їжа в цих закладах не доступна. Напевно, тому ви так страшенно смачно все це їсте.
Я кивнула, набиваючи м'ясо в рота, щоб не відповідати. Значить про мене навели довідки, то якщо диплом не підроблений, а Катріна існувала на цьому світі, тоді ми з нею помінялися місцями.
Я запила пікантне м'ясо пивом й полегшено видихнула.
Що ж, однією проблемою менше.
- Ви знаєте, Катріно, я не знав, що вихованців інтернатів зобов'язують після закінчення навчання відпрацювати на користь короні протягом десяти років.
Я знизала плечима, ну це закономірно, якщо тебе вчили на бюджеті, то будь ласка, відпрацюй усе те, що в тебе вкладали. Хоча мене й засмутили згадані ним десять років.
Якщо існував ритуал, завдяки якому я опинилася на місці Катріни, то слід провернути зворотний обмін, й тоді я повернуся у свій світ.
- Може моя жага помсти за смерть рідних була тою рушійною силою, що занесла мене сюди? Бо роздумуючи, яким чином знайти вбивцю. я декілька разів мріяла про звернення до гадалок, чи провідиць, - вищі сили вважали за доречне відправити мене в цей світ, щоб я винесла якісь уроки? Чи це спосіб? Всі п'ять років навчання я міркувала про те, що як було б чудово отримати свідчення безпосередньо у батьків, мати можливість поставити їм хоча б одне питання – хто? Хто це зробив із ними.
Помітивши, що я понурилася, Августин почав виправдовуватися – вибачте, Катріно, я не хотів засмутити вас, це стандартна практика, з'ясовувати біографію тих, кого беруть на службу.
– Все нормально, – я підняла на нього свій погляд, – нас не ображали. Я всім задоволена, - й посміхнулася, нехай трохи кисло, але все ж таки виштовхнула з себе цю посмішку, - я навіть сподіватися не могла на все це, - й провела рукою в жесті, що включає його, себе та їжу.
- Тоді ви вибачте мені мою цікавість?
Я кивнула, ми відпили ще по ковтку пива, й дивлячись через край кухля на чоловіка, я відчула, що він поставив не всі свої запитання, але сьогодні вирішив відступити, та за це я була йому вдячна.
#1916 в Детектив/Трилер
#781 в Детектив
#9001 в Любовні романи
#2026 в Любовне фентезі
Відредаговано: 23.06.2022