Танці навколо бубна

Стілус почав клацати чимось на мікшерському пульті перед досить великим екраном.
- Давайте в коло, Катріно, - я не зовсім розуміла чому всі чоловіки ковтали літеру "е", й вимовляли моє ім'я немовби рикаючи "р". От ніби всі на мене гніваються.
Екран посмикнувся сірим туманом й через секунду після того, як я встала в намальоване на підлозі коло я побачила невелику кімнату, освітлену схожим на кабінет начальника світлом. Те саме відчуття, ось прямо зовсім непросто зрозуміти, де тінь, а де предмет, який її відкидає.
Та ще вражало почуття своєї присутності, ну як у голограмах – предмет як би є, а зазирнеш за тонку перепону й зрозумієш, що все обман зору.
Я, не чекаючи підказки, знайшла крісло, й потяглася до нього, подумавши про те, що сісти в цьому випробовуванні, що вже с першої хвилини викликає потьмарення розуму, не примха, а необхідність.
Прийняте мною спонтанне рішення сприятливо вплинуло на картинку, яка відразу змінилася на звичайний склад. Переді мною на стіні в спеціальних затискачах лежали шаманські бубни.
Я не поспішаючи розглядала інструменти, краєм свідомості розуміючи, що мені доведеться не лише на ньому грати, уявляючи при цьому себе як на фотосесії у стилі містики.
Моя інтуїція, разом з розумом, розуміюче зітхали, дивлячись на таку своєрідну зброю, яка мені належить по службі. Ну, чому саме бубон? Чим я гнівила богів, що вони вирішили забезпечити мене тим, що було зовсім стороннім у моєму житті. По моєму музичному слуху з народження потоптався гризлі. Й добре так на ньому потоптався, бо я була абсолютно байдужа до музики. Варто зазначити, що відсутність слуху давала перевагу у школі. Під час цих уроків я сиділа у бібліотеці, черпаючи знання ложкою. Ті, що були мені цікаві.
Від кожного бубна при його ретельнішому розгляді докочувалися хвилі емоцій чи все ж таки еманацій? Я не могла пояснити, яким чином я відчуваю то злість, то божевілля, то екзальтоване самолюбування, а ось цей окатив праведністю, прямо засвербіли руки наставити когось на істинний шлях. Щоправда, й кров'ю від нього пахло більше, ніж від усіх інших.
Дивні вони всі, чужі, тільки ця думка гріла моє серце, доки я розглядала пропоноване мені.
- Може я з тазиком? Стукатиму в нього калатушкою, це ж не обов'язково вражати оточуючих віртуозними стрибками й завиваннями, - розмірковувала, розглядаючи останній ряд бубнів.
Напевно, я б уголос сказала, що тут мого бубна немає, якби з самого верху, з-під стелі не впав ще один бубон.
Якщо до цього мій погляд натикався на бубни в бежевій, кавовій гамі, пару червоних не в рахунок, то той, що звалився здався мені зовсім чорним. Й я мимоволі потяглася до нього рукою, намагаючись зловити в польоті.
Зображення майнуло, а я незрозуміло продовжувала вдивилятися в згаслий екран.
- Я, звичайно, не фахівець із шаманських бубнів, але ви один одного обрали. Не знаю, що в нього за секрети. Якщо тобі цікаво, то пошукаю в архіві, ніколи навіть не чув про чорний.
- Ні, - помахала я головою, дочекаюся й розбиратимуся по ходу.
- Можу припустити, що він дуже древній, - блиснув він на мене поглядом, здаючи з рук на руки Гракосу, який уже чекав.

- Й нічого я не стародавній, - одразу невдоволено пробурчав чоловік, - я чоловік у повному розквіті сил, - й глянув вовком.
Мимоволі я порівняла його з відомим персонажем з радянського мультфільму з пропелером на спині, та змушена була визнати, що той чоловік не викликав у мені настільки фізично приємних почуттів, як цей. Та й з кожною нашою зустріччю Гракос пах усе приємніше й приємніше. Щоправда, розкласти на складові шлейф його одеколону мені чомусь поки що не вдавалося. З'їсти його не хотілося, як Августина, а ось станцювати танго та прогулятися при місяці – дуже.
- Бубен Катріна вибрала стародавній, - закотив погляд до стелі Стілус та додав, - я прийду в тир пізніше, оформлю заявку.
Перш ніж нам треба було вирушити на екскурсію пам'ятками, я натякнула Гракосу, що не завадило б припудрити носик.
- Ой, та лиши ти ці жіночі утискання, - махнув він рукою і показав у холі двері, що вели у зручності.
Втішила наявність двох кабінок душа. А засмутила відсутність шторок й дверей, що дають можливість насолоджуватися інтимною процедурою сховавшись від цікавих поглядів. Хоч на кабінках із унітазами були двері. То я із задоволенням звільнилася від випитого з самого ранку.
Відразу ж настрій у мене піднявся і я, розправивши плечі зробила крок з санвузла в хол.
Й здивувалася делегації, що чекала мене там. Окрім Гракоса, мене чекав Августин та Стілус. Причому у Стілуса вираз на обличчі був таким, наче він заздалегідь просить у мене вибачення.
- Катріно, - почав обережно мій начальник, зверху просять підтвердити, що ваш вибір вірний, - він глянув на Стілуса й той перехопив на себе пояснювальну частину.
- Охоронець вважає, що підставка, на якій лежав бубон, зламалася, а ви потягнулися до падаючої зброї випадково.
- І що я повинна робити? – я окинула всіх трьох поглядом голодної та втомленої дівчинки.
- Ну, - зам'явся Стілус, - охоронець запропонував вибір наосліп.
Щось мені все ж таки не домовляють, вирішила я, але в даному випадку подивитися в зуби дарованому коневі не представлялося можливим, тому я приречено кивнула.
На цей раз мене чомусь повели до кабінету Августина. Він зачинив скляні двері перед цікавими й підвів мене до круглої чорної мішені, розташованої в кутку на стіні.
Плеснув по ній розкритою долонею, й звідкись зі стелі долинув суворий голос "ви готові"?
- Готові, - повідомила на мовчазний кивок кепа.
Він показав поглядом на ціль, а я потягла в той бік руку.
- Ви повинні визначити свій бубон, ґрунтуючись на тактильних відчуттях, що виникають при зіткненні з його поверхнею, - бубонів голос над головою, поки я з гидливістю обмацувала неприємні, а часом слизкі, на мій погляд, поверхні.
- Фу, чим вони їх намазали, - бурчала про себе, відсмикуючи раз за разом руку.
А потім мене хтось ніби лизнув шорстким, теплим язиком, й я мимоволі повідомила - Ой, - на весь кабінет, та підняла здивований погляд на мого начальника.
- Мені здається, цей мій! - винесла свій вердикт витягаючи долоню й розглядаючи її з усіх боків.