Управління таємних справ

На відміну від дверей у квартиру Августина двері в Управління не посміхалися, замість цього за скляними дверима був присутній охоронець, більше схожий на швейцара в дорогому готелі.
- Стійте спокійно, поки він вас обнюхає, - попередив чоловік, з зусиллям потягнувши двері на себе.
– Додатковий захист? Щоб гоп стоп не увірвався? - відкриття дверей вимагало значних зусиль, тому я відразу ж уявила, як воюю з ними вранці.
Я начепила на обличчя чергову посмішку та зробила крок всередину.
Швейцар швидко кинув погляд поверх моєї голови, немов той, хто зараз перебував за моєю спиною й є моя перепустку в це місце.
- Дозвольте, - ступив він у мій бік та простягнув волохату лапу з кігтями в бік мідниці.
- Не треба, - одразу гаркнуло в мене за спиною й мою тушку жваво відтіснили в бік. - Під мою відповідальність, це інструмент тонкої душевної організації й шаманка не зможе виконувати свої обов'язки, якщо ти його своїми лапами забрудниш, - обстріляв він інформацією швейцара.
- Алілуйя, - вигукувала я в душі, у мене з'явилося особисте пугало, чи все ж краще сказати лякало? Але від гріха подалі треба було б якнайшвидше знайти для тазика затишне місце.
Швейцар втягнув повітря, окинув мене зажовклими очима й кивнув головою.
- З поповненням вас, пане Слууфе, ваші усі вже зібралися.
Перший поверх цього управління дуже нагадував звичайне поліцейське управління, галасливе, метушне, не дуже чисте й при цьому рідне, чи що.
Але мій провідник не дав мені засунути свій цікавий ніс углиб цього бедлама й притримавши за лікоть розгорнув убік сходів. Другий поверх від сходів відокремлювали масивні ковані ґрати, що підозріло виблискували то там, то тут, блакитними іскрами, що натякали, насамперед, на всім відоме попередження – не влізай, уб'є.
Августин приклав розкриту долоню до пластини посередині решітки, й та тут же перестала мерехтіти та відклацнула одну половину.
"Сенсорна панель? Виходить все ж таки у них є схожі з моїм світом технології?" - почала я будувати припущення.
- Перепустку зробимо сьогодні, кілька днів доведеться чекати зліпка аури, а потім ви самі зможете входити сюди, - пояснив одразу ж начальник.
"Нічого собі, це що ж, ця пластина ще й ауру сканує?" - Отже тут навчилися підробляти зовнішній вигляд, якщо дактилоскопії недостатньо. Кожен побачений мною факт давав змогу складати зі шматочків повну картину світу, в який мене закинуло завдяки старанням подарунка баби Мані. А наявність решітки, разом із сенсорним замком, налаштовував мій ніс на передчуття таємниць, загадок та цікавинок. Хоча відчуття звичайної скриньки з секретом у цьому випадку затьмарювало вигляд найкрутішого сейфа, який вдалося б уявити.
Двері з обох боків коридору були зачинені, й жоден звук не долітав через них.
Та й жоден напис не міг навести на думку, що ж відбувається за ними. Ми дійшли до холу, який, швидше за все, використовувався як куточок для відпочинку, або очікування для відвідувачів.
- Вам не важко побути трохи тут, - чоловік зам'явся, - я повинен попередити колектив, про нестандартність шостого члена команди.

Я прямо розпливлася в усмішці, передчуваючи їх здивування, й нізащо не відмовилася б від подібного атракціону, але інтуїція підкинула більш прозорливу картину - а раптом у них там із чистотою не дуже? Й він намагається хоч трохи покращити перше враження, тож прихильно кивнула.
Міг й не питати, я виявила, що він підійшов до ще одних дверей з ґрат, що відгороджували другу половину коридору, й повторив маніпуляцію з долонею.
- Нічого собі відділ дізнання! – пересмикнула плечима, прокрутивши ланцюжок перевірок. Моє місце роботи дедалі більше ставало схожим на сховище Форт-Нокса.
Мою увага привернула дошка.
Їх розшукує поліція програвала цій стінгазеті.
Крім фотографій злочинців виконаних художником, так як портрети цих не дуже приємних особистостей явно зберігали на собі сліди пензля й пахли олійними фарбами, тут була купа найцікавішої інформації, але перше що мені кинулося у вічі, так це описова записка про маніяка, що експропреює жіночу білизну в багатому кварталі та виносить нерви представникам чоловічого заміського клубу шляхом розвішування його на закритій території.
Картина останньої інсталяції додавалася.
Бозна-який пройдисвіт тяготіє до нестандартних видів мистецтва. Якби не сам факт, що це з білизни, то я захопилася б. Сноби ж, вирішуючіі суто чоловічі питання в суто чоловічій компанії, швидше за все шаленіли й писали скарги в Управління. Тикають під ніс різнокольоровими трусами, ще й жіночими до того ж, ніякого зосередження на думках.
Я пирхнула, уявивши собі цю картину. Так, на бідняків маніяк не розмінювався. Бо предмети жіночого гардеробу з найбагатшого району будили у нього естетичне натхнення? Хоча варто відзначити кольори та фактури на цю мандалу, він підбирав ретельно. По всьому виходило, що я можу починати переживати з приводу своєї спідньої білизни, тому що в інсталяції були різні моделі. Хоча все ж таки зі стрінгами тут не знайомі. Значить вони не тільки Поллі можуть вразити у саме серце.
Хоч би господарський дух не став прати й сушити мою білизну, а то у світлі побаченого на стенді, за моїми моделями полюватимуть більш завзято.
Друге повідомлення стосувалося результатів опитування свідків. Схема була планом міста з червоними, зеленими й прозорими квадратиками біля будинків. Я окинула схему швидким поглядом та зрозуміла, що містечко не таке вже й мале. Навіть більше, схема включала лише центральну частину, якщо брати до уваги позначки зроблені на межах схеми.
Значить у розробці опитування свідків у центральному районі, й, судячи з перевагою зеленого кольору, зроблено чимало. Далі йшло оголошення про здачу заліку зі стрільби, потім вимога здати шурупи, - тут я трохи зависла, уявивши, що браві служителі закону тягають із собою метизи в кишенях, а потім ще глибше поринула в роздуми для чого вони можуть бути потрібні.
За цим заняттям й застав мене Августин.
- Похвально, відразу ж поринути у справи відділу, - покликав він мене через відкриті грати.
А я, з якимось внутрішнім піднесенням та краплею остраху, зробила останні пару кроків.
Коридор за ґратами відрізнявся від коридору, яким нам довелося пройти кілька хвилин тому.
Мене накрило, точніше в мені вирували захоплення разом з отетерінням, що до цього моменту світ, в який я потрапила помилково, мило придурювався манірним, спокійним й безпечним.
Ця ж половина просто-таки кричала про технології, причому я була не впевнена, що такі були там, звідки мене закинуло.
Я намагалася перебудувати своє сприйняття у зв'язку з фактами, що відкрилися, й збагнути, як поводитися.
Ми пройшли двоє дверей й опинилися у великій кімнаті, про такі у нас прийнято говорити опен спейс.
Чотири робочі місця розташувувалися жирною літерою Х посередині цього спейсу, й наповнення цих місць прикривали тіла чотирьох служителів закону.
Саме тоді я й зрозуміла, що потрапила, як кіт на сметану, ні, як коза на город.
Саме так, у якої жінки не частішає пульс побачивши красивенних-здоровенних військових.
Й хоч вони не були вдягнуті у форму, але я відчула, що мені вже подобається ця команда.
На вигляд усе було пристойно. Представляючи нового члена команди, Августин по черзі називав імена й чоловіки кивали, злегка хитнувшись у мій бік.