Дорогий ранок

Вранці вулиця виглядала інакше. Реальніше, чи точніше сказати звичніше. Можна було з натяжкою співвіднести її із старою частиною одного з європейських міст. Вузька, з бруківкою, з кованими воротами та акуратно підстриженими кущами. Було видно руку майстра, не тільки по кущах, але й по клумбах, що виднілися трохи далі.
- Ми поснідаємо в "Веселому пирогі", - повідомив мені чоловік, повертаючи ліворуч й неквапливо йдучи вулицею. - та купимо вам взуття, - додав, розглядаючи мої капці.
Сьогодні я виглядала не так дивно, як учора, тому він розслабився й взявся вводити мене в курс справи.
Відділ дізнання включав в себе шістьох співробітників.
Вухос та Гракас – дізнавачі.

- Рекомендую вам виключити тісне спілкування з Вухосом, тільки в розрізі необхідного, тому що він зверхньо, - він зам'явся, підшукуючи найбільш точну характеристику цього персонажа, хитнув головою й продовжив - велелюбний.
"Ага" - зробила я собі зарубку - "кобеліна, скоріш за все. Ну й ім'я у них" - зазначила мимохідь, бо я вже після Августина й Поллі вирішила, що на запам'ятовуванні імен хоч не проколюсь, рідкісні, але не критичні. Августина на раз запам'ятала, за мотивом звичайно ж. «Ах, мій любий, любий Августин!».
- Гракас - старожил, він залишився один із попередньої команди, - перервав мої роздуми начальник.
Й так він це сказав, що в мене мурашки по руках промарширували, несучи приспущені прапори. Невже решта загинула?
Ми загорнули за ріг й ніс всмоктав апетитні запахи свіжої випічки.
Мене завели у затишну кафешку й посадили у кутку за столик.
Поки Августин робив замовлення, я роздивлялася вікна в будинках, розташованих навпроти. Провінційне містечко, спокійне, тут усі всіх знають, тим несподіваніші й страшніші злочини, які іноді струшують його сонний спокій.
Чоловік повернувся й продовжив.
Магмедексперт – Сіазон, він на чверть відьмак.
Мені ж ім'я нагадало чи якусь солодку булочку, чи перекинуте англійське сезон.
Нам принесли замовлений сніданок, й він замовк.
Мені дісталася тарілка з яєчнею, що шкворчала маслом, з двох яєць, грінок, намазаних м'ясним паштетом, гірки злегка припущених овочів нарізаних хитромудрими фігурками, склянки з паєм та на додачу до всього ще був крендель, посипаний цукровою пудрою й горішками.
Перед ним поставили величезний кухоль з чорним вмістом й гірку з сендвічами.
Вловивши мій погляд, кинутий на шматки м'яса на його бутербродах, він запропонував не соромитися. Тому я потягла один, поки він не передумав.
Якщо в його кухлі була кава, то вона зовсім не пахла, тому я зробила маленький ковток паю, та примружилася. Тут теж він був смачний, тільки однозначно інший, замість цитрусів відчувалися лісові ягоди, з кислинкою та дуже легким ароматом карамелі.
Кілька хвилин ми їли мовчки.
Я вловила погляд чоловіка, коли почала вмочати в рідкий жовток шматочок хліба з його сендвіча.
- Смачно, - повідомила йому, на мить вловивши в його погляді якусь емоцію. Немов хтось дуже голодний глянув, крізь трохи відчинені двері.
"Здавалося" - вирішила я через мить, продовжуючи віддавати шану чудово приготовленому сніданку.
- Техноексперт Стілус, - відповідає за всі механізми, які ми використовуємо у процесі розслідування, а також забезпечує зброєю та всім іншим.

"Слава всім богам, хоч зі Стілусом мені не потрібно морочити голову".
Під рештою моя фантазія чомусь відразу ж намалювала збройний склад, поєднаний з ангаром, в якому стояли автомобілі, як у агента 007, а замикав цей ряд дракон, що тихенько похропував у кутку.
Я покрутила головою, відганяючи таку неймовірну картину.
— Значить, я у вашій команді єдина жінка, — вирішила уточнити озвучену ним картину, злизуючи залишки цукрової пудри з верхньої губи.
- Так, але це моя вина, не втримався, дуже гарний був диплом, й, враховуючи тривалість пошуку шамана, якщо чесно, тільки коли розвіялося заклинання, я виявив, що ви дівчина.
- Це погано? - я підняла брову, стежачи за виразом його очей.

— Це несе деякі труднощі, але ми їх вирішимо. Особливо у світлі того, що ви дуже мила, вибачте, я не це хотів сказати. Ви настільки талановита.
"Так-с" - я зацокотіла нігтиками по столу. - " Надто вже підозріло виглядають його компліменти. Напевно, він таким чином намагається приспати мою настороженість у поєднанні з природною цікавістю. Або може дійсно сіяв шаманів через тільки йому зрозуміле сито".
Із взуттям вийшла затримка. Невелика крамничка, до якої ми дійшли за п'ять хвилин, була відкрита, але, коли я побачила його асортимент, то засумувала.
Така сама емоція з'явилася на обличчі Августина.
Господар лавки поспішив до ранніх покупців й поставив своє запитання – чого бажаєте?
- Моєму співробітнику потрібне взуття, - повідомив чоловік.
- Туфлі, черевики, чоботи?
Я помітила погляд, яким він окинув мене в дзеркало, розташоване трохи збоку.
- Чоботи у зв'язку зі спекою порахуємо надто екзотичним способом перевірити його витримку. Давайте черевики.
– Розмір?
- Тридцять вісім – тридцять дев'ять, несіть й ті, й інші.
- Сідайте, - він кивнув у бік столика з двома кріслами, що стояли біля вітрини.
Перший сюрприз на нас чекав у момент, коли швець продемонстрував першу пару елегантних чоловічих черевиків.
– А жіночих варіантів у вас немає? – Августин скептично окинув поглядом фривольне взуття, розташоване під витіюватою літерою Ж.
Було помітно, що продавець здивувався, але все ж таки зник у підсобці.
Але не повертався він досить довго.
Мабуть жінки в цьому світі воліли пурхати на підборах, тому що все взуття під літерою Ж було з підборами. Ну, крім найнеймовірніших домашніх капців у нижньому ряду.

— Ось, — важко зітхнув швець, — можу запропонувати лише два варіанти. Черевики для верхової їзди – чорні, та білі, з чорним носом туфлі для танців.
- Черевики? - він кинув запитальний погляд на мене.
Й хоча особисто мені сподобалися більше черевики для танців, але я змушена була погодитись. Все ж краще зайвий раз не відсвічувати.
Ложечка для взуття виглядала відомо, хоча її й вінчала химерна голова дракона.
А ось продавця я здивувала знову, коли потяглася до черевиків.
- Чи можна приміряти?
- Вибачте, я не очікував, що це ви - співробітник, - почав виправдовуватися швець.
Я розтягла губи в черговій посмішці та взула запропоноване взуття.
Мої капці упаковали у коробку після того, як Августин розплатився за черевики.
Він спитав щось у шевця, але я не зрозуміла, що саме.
- Тут не дуже далеко до Управління, пройдемося? - запропонував він, коли за нами зачинилися двері магазинчика.
Я кивнула, розглядаючи вулицю, що наповнювалася людьми.
Початок двадцятого століття, чи пізніше? Я перебирала в голові не дуже великі знання про одяг того періоду.
Одяг жителів не колов мої очі своєю чужорідністю, але все ж одразу відправляв мене в минуле. Єдине, що я пам'ятала з уроків історії, так це те, що мода в ХХ столітті розвивалася дуже швидко, трансформуючи химерні сукні на початку століття в емансипований галоп після першої світової війни.
Хоча варто було б відзначити, що більшість жінок пурхали на каблучках, виключно у сукнях чи костюмах зі спідницями та в кокетливих капелюшках, через одну. У брючних костюмах я не зустріла жодну даму, хоча на мене не косилися, отже я не виглядала білою вороною.