Частина 3

Пробудження було зимним. Точніше мене продерло таким морозом по шкірі, що від цього я підскочила та сіла на широкому ліжку осоловілим ховрахом.
На мій подив зрозуміла. що мені нічого не снилося.
Тому я й дивилася зараз на навколишню дійсність, хаотично намагаючись визначити, де я, та що таке пила напередодні.
З картинок, що підкидалися мені моїм мозком, складалася не дуже пристойна картина.
Одне з двох – або моя мідниця зависла, тим самим демонструючи набагато більше, ніж зазвичай, або це все, включаючи вампірську спальню – результат струсу мозку, який я отримала, навернувшись у коридорі.
- А раптом у мене не струс, а відкрита черепно-мозкова?
Провалитися в індульгування я не встигла, тому що побачила, як моя білизна, кинута на краю величезного ліжка, повільно злетіла в повітря й попливла у бік шафи.
Я затиснула рота долонями та спробувала пояснити нову галюцинацію.
Білизна складалася навпіл та укладалася у шафі на полицю. На стрінгах цей процес зупинився. Моя бурхлива фантазія тут же намалювала невидимку, який служить у цьому будинку прислугою, й тепер розглядає незрозумілий елемент білизни, не наважуючись покласти на полицю з трусами.
- Чур мене, - я не змогла в той момент придумати нічого більш безглуздого, ніж перехрестити стрінги, що зависли у повітрі.
Тут же в мій бік повернулася висока, манірна стара, в уніформі, схожій на плаття з секс-шопу. "Покоївка" - значиться зазвичай на етикетці у цього еротичного неподобства. На витягнутій руці вона тримала елемент для затьмарення розуму чоловам, від споглядання якого я її відірвала. Але тут вона змушена була відірватися від моїх трусів, тому що її зацікавила кінцівка, яка ці труси тримала.
— Це що таке, — спитала вона сама себе, бо мою тушку, що застигла олов'яним солдатиком, продовжувала ігнорувати.
Моя ж розумова здатність проходила ще одне випробування, тому що одягнений на старій костюм був би більш доречним на панночці легкої поведінки, яка грає із замовником у пана та покоївку, а не на поважній, срібноволосій жіночці.
На присутній же старій цей еротичний костюм виглядав не збуджуюче, а загрозливо.
Вона хиткою ходою попливла у бік величезного дзеркала й застигла перед ним. Так і не залишивши мої труси у спокої.
- Напрочуд гарно виглядаю, - підморгнула вона сама собі та спробувала прилаштувати мереживо собі на голову.
- Це труси, - закричала я на неї, боячись, що якщо побачу результат її маніпуляції, то ніколи більше не зможу це забути.
Покоївка сіпнулася та розвернулася в мій бік.
- Ти що, мене чуєш? - дещо погрозливо запитала в мене, втупивши свої очі, розмір зіниць у яких був на всю райдужку .
- І бачу теж, - вирішила одразу розставити всі крапки над і.
- Караул, - повідомила покоївка, кинула в мене трусами й рвонула у бік дверей.
- Стійте! - скомандувала їй, в той момент, коли вона майже досягла дверей, - ви куди це зібралися?
- Точно, - погодилася вона, - не митися ж, боюся, що не допоможе, - й запитливо подивилася на мене, - дозвольте уточнити, ви бачите мене туманним серпанком або клубами щільнішої структури?
- Ну що ви, - я навіть засоромилася, чи не розігрує вона мене. - Ось хвилин десять тому я вас зовсім не бачила, тому дуже злякалася. А зараз ви як людина, хоч я розумію, що ви привид.
- А в що я одягнена? - скептично заламала стара вищипану брову та поплескала піпідастром з чорного страусового пір'я по тонкій нозі.
Ну, я й описала, намагаючись не коментувати дивне бажання цього привида виглядати таким дивним чином.
У міру моєї оповіді обличчя у неї витягувалося та в якийсь момент вона верескливо гаркнула - вистачить!
- І як таке могло статися? - запитала вона сама у себе.

- Ну, так ви проявилися після того, як я сказала: «Чур мене» й перехрестила вашу спину.
- Що зробила? - стара явно зіткнулася вперше з концепцією накладання хреста на нечисту силу.
- Чи провела ритуал очищення? - спробувала підібрати більш звичний для неї термін, - провела ритуал захисту від нечистої сили?
Я сіла зручніше й почухала потилицю. Як там звучала моя спеціалізація?
- Може, я вас захопила?
- Поверни як було, - верескливо зарепетувала покоївка, - це непристойно, духи не можуть бути видимими.
Але ні "цур мене", ні бажання перехрестити, не повернули старій невидимість.
Можливо, ми б з нею й придумали щось, але у двері застукав господар.
А я з жахом усвідомила, що все це мені не сниться, й швидше за все я зараз зустрінуся з Августином, що найняв мене в шаманки.
Стара затулила рота та бочком швиденько протиснулася в куток.
- Катріно, - долинуло з-за дверей, - з вами все гаразд?
Я вихопила свій халат із шафи, та пішла відчиняти.
Хазяїн цих апартаментів виглядав свіженьким метросексуалом, трохи брутальним, трохи нудним, а ще зовсім трохи заінтригованим.
- Мені не здалося, - він окинув кімнату чіпким поглядом, - тут був ще хтось?
Десь глибоко всередені у мене піднялась потреба нажалітись на цю жіночку її власнику, нехай уріже їй зарплатню, або чим там із персоналом такого виду розраховуються.
- Мене розбудили, - надула я губи.
– Хто? - ошелешено подивився він на мене зверху вниз.
- Та он, вона, я навіть не знаю, як її звати.
Він розвернувся в бік кута, в якому сірою мишкою височіла стара та гикнув від несподіванки.
Я ж у відображенні дзеркала спостерігала бурю емоцій на його аристократичному обличчі. Від гидливості, здивування, впізнавання й до ошелешеної приголомшеності.
- Поллі? - виштовхнув він з себе з деякими труднощами.
Привид ахнув й спробував втиснутись у кут ще глибше.
- Хазяїне, ви що, мене теж бачите?
Він кивнув та сиплим голосом уточнив: "а як ви тут опинилися? Й у такому вигляді?"
- Це все вона винна, - поскаржилася Поллі, - я вирішила прибратися, а вона перетворила мене на Чур.
Чоловік змінив дислокацію, намагаючись бачити нас обох одночасно.
- Прибратися? Тобто це ви були будинковим духом?
Бабуся кивнула.
– Навіщо ви з нею це зробили? – гучним пришепком поцікавився він у мене.
- Я злякалася, коли побачила білизну, що літає по всій кімнаті, але це вийшло не спеціально, спросонку.
- Навіть не хочу знати, як ви це зробили, - покрутив він головою, - вперше про таке чую. Але прошу вас, поверніть все як було, а то, - він закотив погляд під стелю й знайомо покрутив долонею біля скроні.
- Я все бачу, - повідомила Поллі, - не тримайте мене за дурепу!
- Назад не виходить, - зітхнула я.
Чоловік подавився чи повітрям, чи слиною й закашлявся.
- Беріть свій тазик, може тоді вас не будуть так лякати зовсім звичайні речі, та поїхали в управління, а то я не переживу, якщо ви в мене тут ще когось проявите.
Поллі посопіла й повідомила, що вона одна на службі, бо господар жив один. А більше за такого розкладу духів й не потрібно. А від нудьги вона розважала себе, власне, фантазувала, і ось…