П'ять років потому

Через п'ять років
Сьогодні остаточно стало зрозумілим, що ні червоний диплом, ні ідеальна характеристика не дають мені можливості зайняти єдине вакантне місце стажистки у Слідчому комітеті.
Його віддали довгоногій блондинці – дочці пана Пострибана, як її величали за очі усі студенти та викладачі. В очі цю тупу козу називали Людочкою і всіляко лебезили перед даруванням, що ледве здає заліки і купує оцінки на іспитах.
Інші вакантні місця столиці давним-давно були розподілені, і чекали на своїх стажистів з розкритими обіймами.
Найбільш лайновим було те, що в цій ситуації, моє навчання на безкоштовному, підкладало величезну бездушну бегемотиху. Чому не свиню? Тому що свинею я вважала Людочку, яка позбавила мене заслуженої нагороди за роки успішного навчання та перспективи на майбутнє.
- Але ж ви розумієте, - сумно говорив мій куратор, - я нічого не можу зробити. Нам спустили списки зверху, і для нас це виявилося сюрпризом. Але зате ви відразу станете слідчим, на випробувальному терміні, але все ж таки. Зарекомендуєте себе з кращого боку, а потім повернетеся туди, де вас приймуть з розпростертими обіймами.
А нічого, що слідчим, з обов'язковим відпрацюванням протягом трьох років, я мала стати у чорта на горі, в краях не настільки віддалених, але снігових і малонаселених?
І про які зарекомендуєш можна буде говорити за три роки? Я вже бачила, як моє життя присипає дрібним та колючим снігом, під яким зникають перспективи, надії та молодість.

Саме тоді, зачинивши за собою двері кабінету, я вирішила знову запросити допомогу зали, тобто тазика, подарованого мені сільською відьмою, бабою Манею.
Відносини у нас з ним складалися не дуже теплі, я навіть сказала б - ми не любили один одного. У найскладніші періоди життя він просто не давався мені до рук. Можна було перерахувати на пальцях, коли мені вдавалося відшукати його в кімнаті, де жили три студентки.
Справді, яке таке кохання може бути з міднецею, яку я називала тазиком з неприємностями.
Почати хоча б з того, що при поселенні в гуртожиток, шикарна жінка, більше схожа на снігову бабу з копицею перегідрольних кучериків, окинувши тазик, який як найбільшу цінність я не змогла залишити вдома, поділилася пророцтвом: "думаю, що вам сподобається жити в центрі", чим змусила зрадіти, й моє недосвідчене серце підстрибнуло від удачі, що так несподіванно мене спідкала.

Тільки опісля, я усвідомила величину підстави, що випала на мою долю. Гуртожиток у центрі нагадував доісторичного бронтозавра, мав спільні душові у підвалі, загальні туалети, чоловічі на другому та четвертому, а жіночі – на першому, третьому та п'ятому. За законом підлості моя кімната опинилася на другому, у найдальшому кутку коридору. Найдалі від туалету, кухні та сходів.
З позитивного варто відзначити близькість інституту, а відповідно й деяку економію часу, оскільки щасливці, які мешкали у новому гуртожитку, жили на околиці міста і добиралися в Альма матер приблизно по годині.
Може тому мені пощастило із сусідками. Дівчата були звичайними, розумними, милими і начитаними. Єдиний мінус, як і я, вони не могли похвалитися родоводом й багатством. Але ж це не головне, і всі п'ять років ми мирно уживалися в тісноті кімнати, долали тягарі студентського життя й ділилися радощами та перемогами.

Півроку тому Нінель з'їхала на квартиру, яку вони зняли з нареченим після веселого студентського весілля. Найбільшим успіхом ці двоє вважали те, що їх брали в одне й те саме Управління.
Згадала свій перший раз. Не в плані сексу, я невесело посміхнулася, розуміючи, що зізнаватися у власній неповноцінності, а цнота вважалася неповноцінністю в колі безшабашних студенток Юридичного інституту, я так і не наважилася, навіть зі своїми сусідками не поділилася цією таємницею. Саме через пропозицію Юрія, який запропонував мені на п'ятому або сьомому побаченні досить розплановане життя після нашого весілля, з обов'язковою умовою народити сина й сидіти, повністю забезпеченою дружиною бізнесмена, що вже досяг значних успіхів в житті, я вперше полізла під ліжко.
Інтуїція мені тоді нічого не порадила, як і янгол-охоронець, що мовчав, немов німий. Я тільки залишилася зовсім одна, й запитати поради більше не було в кого. Бабуся таки дочекалася мого повноліття, а потім померла уві сні. Іспити не дали накрити мою душу безвихіддю, а знайомство з Юрієм, одразу ж після початку практики, подарувало надію. Коли тебе доглядають як принцесу, мимоволі починаєш витати у хмарах.
На четвертому курсі, можливо, за таку пропозицію вхопилася б кожна, особливо ті, хто жив у нашому бронтозаврі. І навіть його поблажливий дозвіл довчитися виглядав не подарунком наївній дурепі, а думками дорослого чоловіка, готового хвалитися червоним дипломом дружини. Як там кажуть - умниця-розумниця?
Це був дуже звабний вихід. Я розуміла, що не зможу наступного семестру розраховувати на допомогу бабусі. Й справа була не в грошах, яких навіть із підвищеною стипендією ніколи не вистачало, вона постачала мене закрутками, дивовижним варенням, яке розкуповували багатші студентки. Я залишала нам з дівчатами по одній баночці кожного виду, й це було найкращим чаюванням у найпохмуріші дні. Картопля та інші овочі, вирощені на її городі, були найсмачнішими, бо я вкладала й свої сили у вирощування врожаю, коли поверталася до неї влітку.
Загалом, саме нерозуміння як жити далі й штовхнуло мене під ліжко, без дівчат, що вирушили в кіно на останній сеанс.
Були правда ще кілька разів, коли я намагалася вирішити кардинально значущі питання за допомогою цього гаджета, але тоді мене відволікали від процесу розкопок, а далі в його допомозі відпадала потреба.
Я кілька разів згадувала слова баби Мані, яка говорила, що помічник мені дістався проханий.
Я навіть здивувалася тоді, виявивши його міцно застряглим впритул до матраца. Він що прилип, - майнула думка, коли я, не виявивши його серед коробок, пакетів та конспектів, знесилено перекинулася на спину.
До моменту закриття душових залишалося хвилин двадцять, і я, схопивши такий несподівано виявлений тазик, кинула в нього рушник й помчала донизу.
У душових одягалася остання дівчина, яка не звернула на мене жодної уваги. На одній половині вже було погашено освітлення, і я забилася в останню кабінку.
Поставити можна лише одне питання. Я пам'ятала, що тоді сказала травниця. Тож чи виходити мені заміж за Юрія, питання по моєму було б правильне.