Мідне свічадо

Пролог-1

— Ні, то не Анна. Та — її сестра. Яка не знаю, може, старша, Ельза?

А може, то все вигадки про княжен, але Свічадо Правди є, повір.

— Я вірю, бо блищить, аж очі ріже!

Послухай, брате, вмовив ти мене,

і серце, чую, рветься у дорогу. А на порозі кінь копитом б’є.

Можливо, ще зустрінемось.

— Можливо. А хто ти?

— Я — думка шукача пригод. А ти?

— А я — душа поета.

— Так і думав. Послухай, що скажу:

не так скарбами мене стара легенда привернула,

як тінню тої дівчини-княжни.

— То ти шукач пригоди, чи Любові?

— Одне одному не завадить, чи не так?

— Тоді й ти май на увазі моє слово:

як зійдемося в чесному двобої,

моєю зброєю ти матимеш не риму, а гострий меч.

— А що, хіба єдина в тих краях красуня,

що ти обрав, ту ж мушу й я знайти?

— Не знаю я твій смак, та попередив, про всяк випадок.

— Що ж, у добрий час.

Подобається

#11228 в Любовні романи
#474 в Любовна фантастика
#5720 в Фентезі
#1402 в Міське фентезі

Відредаговано: 10.07.2020