Мідне свічадо

Розділ 14-4

— Я поки ще не просила вас про це, лицарю.

— То я сам прошу вас, — сер Х’юберт низько вклонився. — Залиште собі на згадку цю перлину, вона така само маленька та холодна, як ваша душа! Бережи вас Боже. Прощавайте назавжди.

*****

— Верчику, я подумаю до вечора, — нарешті сказала Діна. — Я ще зателефоную тобі. — Коли ти їдеш?

— Завтра, дуже рано, мабуть о четвертій ранку. До цього часу я буду чекати твоєї відповіді. Можеш дзвонити, я буду вдома.

— Добре, я… коли вирішу, то зателефоную. Ти одразу зрозумієш, що це я, бо теж буду дзвонити тричі, поки ти не підійдеш.

— Я можу ще щось зробити, щоб вплинути на твоє рішення? — спитав Верислав майже безнадійно. І так само, як він очікував, Діна лагідно відповіла:

— Ні, більше нічого не треба. А куди хоч ти їдеш?

— Я сам не знаю. На край світу.

— Ну добре, бувай. Я ще зателефоную.

Зелена Криж

Подобається

#9529 в Любовні романи
#392 в Любовна фантастика
#4706 в Фентезі
#1107 в Міське фентезі

У тексті є: містика, кохання та вибір, дружба

Відредаговано: 10.07.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись