Розділ 14-3

— Чи готові ви, пане лицарю, скласти мені обітницю покори в моєму домі та у довколишніх володіннях мого роду?

— Так, донно, але я бажав би знати, межі своєї обітниці. До якого часу вона діятиме? Усе життя?

Панна Лукіміна трохи зверхньо посміхнулася:

— Невже ви боїтеся, хоробрий лицарю? Добре, я ціную вашу розважливість, лицарю "Не". Обітницю розриває моє останнє прохання: тобто прохання залишити назавжди мій дім. Це останнє ви повинні будете виконати без опору, а після цього з повним правом можете вважати себе вільним від слова.

— Дякую за пояснення, найпрекрасніша. Я готовий.

— То дайте слово слухатися мене в усьому.

— Присягаюся своєю лицарською честю.

— Тоді станьте прямо перед Свічадом Правди та не відводьте зору, поки я не подам знаку.

— Що я повинен побачити там?

— Себе. Що ж іще можна бачити у свічадах? Сьогодні ви певні, пане Х’юберт, що кохаєте мене?

— Так. Як був певен від першого дня, — тихо відповів лицар.

— Для чого ж ви вводили мене в оману, стверджуючи, що поки не осягнули ваших почуттів? — з легким невдоволенням спитала Лукіміна, але було зрозуміло: ця гра її в оману не вводила.

— Щоб мати можливість бути поряд з вами, прекрасна донно.

— Погляньте правді у вічі, вельможний пане, — запросила Лукіміна. Злегка повела рукою до Свічада, наче запрошувала сера Х’юберта до танцю.

Мідний диск поволі почав обертатися…

Поки сер Х’юберт дивився, як поринає все навколо у нестримний вир, його дедалі більше охоплювало роздратування щодо примх Лукіміни.

Щойно він приніс обітницю покори, але тепер вважав принизливим для своєї честі, що його долю має вирішувати якась гадальна тарілка. Його щастя, його кохання без допомоги цього дивного мідного кола хіба не можуть сягнути очей та серця Лукіміни?

Випробування на щирість видавалося лицареві все більш безглуздим та обурливим.

— Досить! — рішуче сказав він, із великим зусиллям відриваючи погляд від Свічада Правди та обертаючись до Лукіміни. — Я не бажаю більше терпіти ваших знущань, найпрекрасніша.

— Але ви заприсяглися своєю честю!

— Так, але я обіцяв коритися вам, а не цьому ідолу! — він з ненавистю зиркнув на диск, який знай собі обертався. — Дайте мені відповідь без підказки жодних сторонніх істот, згодні ви прийняти моє кохання, чи ні?

Лукіміна дивилася на нього майже з острахом, але не відповідала.

— Я цілком допускаю, що ви можете не кохати мене, — провадив сер Х’юберт. — Але стверджувати, що те, що я відчуваю до вас — не кохання, лише тому, що я не вгадаю правильну відповідь на ваші загадки, ви не можете. Я ношу ваш образ у своєму серці, ніхто не може цього заперечити в цілому світі!

— То чому ж тоді ви так боїтеся поглянули у Свічадо? — лукаво спитала Лукіміна. — Якщо ви кажете правду, ніхто цього заперечити не зможе, тут істина на вашому боці.

— А самі ви у нього заглядали хоч раз? — розлючено закричав сер Х’юберт, не зважаючи на слуг, які приховано стежили за їхньою суперечкою. — Ви самі маєте сміливість поглянути у своє серце, щоб вимагати цього від інших? Як я можу бути певним, що ви відмовите мені не через примху, не тому що самі мене не кохаєте, а тому лише, що не можете повірити у щирість моїх почуттів?

Так знайте ж, прекрасна донно, людини, жінки, до якої я відчував би те, що відчуваю до вас, нема в цілому світі, я обійшов його майже весь, я можу заприсягнутися.

Але навіть вам не вдасться зробити з мене кімнатну тваринку, яка повністю залежить від волі господині та знаходиться у цілковитій покорі! Я вільна людина, чоловік та лицар, за своє звання я заплатив кров’ю у запеклих битвах, і нікому, навіть тій, котру я кохаю, не відібрати цього у мене!

Прощавайте, прекрасна найжорстокіша у світі панно! Передрікаю вам, що прогнавши мене, ви лишитесь самотня, бо день за днем дивлячись у цю мідну тарілку, ви так і не побачите там справжнього кохання.

— Так, — дуже спокійно відгукнулася панна Лукіміна. — Кажуть, воно єдине, іншого такого не буде. То чому ж ви не хочете, щоб я побачила нарешті, як це виглядає у дзеркалі?

— Тому, що для вас все це лише гра, — сер Х’юберт опанував себе і чемно схилив голову, але не відступив од своїх слів. — Я не можу зробити свої почуття до вас більш зрозумілими, коли ви не кохаєте самі. Ви нічого не побачите у своєму Свічаді. Даруйте мені мою різкість, прекрасна донно, та дозвольте покинути ваш дім.