Розділ 12-4

Панна Лукіміна стояла поряд із ним біля його плеча.

— Що ви бачили, пане Науме?

— Вас.

Лукіміна всміхнулася лагідно та проникливо.

— Даруйте, але цього не досить. Ви повинні розповісти мені все видіння.

Брат Наум перестав ховати лице та обернувся до прекрасної панни.

— Ви стояли переді мною, так само як і зараз. Від ваших ніг вела світла дорога кудись в далечінь. Ні, не дорога, то був широкий сліпучий промінь! Так, позаду вас, панно, я бачив дуже яскраве світло, від якого тягнувся промінь. Ви стояли на ньому, наче на стежці та всміхалися мені.

— Коли людина стоїть проти світла, хіба можна розгледіти її обличчя? — грайливо зауважила прекрасна панна.

— Справді, — здивувався брат Наум, — але я бачив! У видінні ви так само лагідно всміхалися мені, як оце зараз.

Панна Лукіміна відступила на крок і опинилася у смузі сонячного проміння, що падало з відкритого вікна:

— Так?

— Дуже схоже, але у видінні ви, здається, широко розвели руки, наче крила янгола, — зауважив брат Наум, стежачи за тим, як Лукіміна відтворює вказану ним картину. Вона знову лагідно посміхнулася:

— Я заступаю вам дорогу до світла, мій любий друже. Йдіть своїм шляхом, я не стану вам на заваді. Ваша дорога висока та світла, ви не повинні відмовлятися від своєї мети.

— Але моя доля біля вас, панно! — у розпачі скрикнув брат Наум, не боячись, що його чують численні слуги, які охороняли вхід до кімнати зі Свічадом.

— Ні, — Лукіміна похитала головою. — Ви повинні піти. Благословляю вас, друже мій.

— О, ні… Так, я обіцяв вам коритися, панно. Прощавайте.

*****

— Вона мені не відмовила, — сказав увечері Борис своїм друзям, коли вони зібралися у Верислава, щоб обговорити перший тур боротьби за руку та серце Діни. — Але й не дала остаточної згоди.

— Ти не залишишся чекати на наші спроби? — спитали друзі.

— Ні, справ багато. Повідомите мене про хід подій. — Він простягнув руку Уліссові, долонею догори, передаючи естафету: — Ти наступний! Бажаю успіху, може, тобі пощастить більше.

— Будемо сподіватися, — відповів Ул, міцно потискаючи його долоню. А Верислав зверху поклав свою.