Розділ 12-3

— Ти ж знаєш мій характер. Мені здається, одному чоловікові мене просто не витримати!

— Не зводь на себе наклеп, — заперечив Борис. — Та… та припини мене недооцінювати, будь ласка.

Діна підняла руку і провела Борисові по лобі, відводячи убік буйний кучерявий чуб. Вона дивилася йому просто у вічі, лагідно всміхаючись, але що ховала та усмішка, згоду чи відмову, він зрозуміти не міг.

— Отже, ти кохаєш мене більше за життя? — продовжуючи посміхатися, спитала вона. Борис трохи винувато знизав плечима, мовляв, що ж робити, коли кохаю? — Навіщо ж тоді ти подаєш надію своїй подрузі із пишною рудою косою? — спитала Діна. — Що за дивні чутки, начебто твій шлюб, то справа найближчого часу.

— Хто таке каже? — сором’язливо всміхаючись спитав Борис, добре знаючи, звідки такі чутки. — Ми з Галинкою лише давні друзі.

— А коли я тобі відмовлю, ви залишитеся просто друзями? — з сумнівом спитала Діна.

Борис мужньо витримав її погляд.

— Чому ж ні? — відповів він. — Можливо, й залишимось. Але ти не відмовиш. Це занадто просто, а ти щось замислила, по очах бачу.

— Так, — відповіла Діна. — Я поки що не дам тобі остаточної відповіді. Принаймні сьогодні. Ти сам зробив крок убік, бажаючи вирівняти наші позиції. Тепер і ти обираєш з двох претенденток, і я обираю з-поміж вас. От і обирай сам, я тобі більш потрібна, чи та дівчина? Галя, можливо, краще тобі підходить, вона більш… зручна, як дружина. Через неї не треба переїздити до іншого міста, її вже давно схвалила твоя матуся. Ти — чоловік. Спершу зроби свій вибір, а потім я зроблю свій.

— Я обираю піти до кав’ярні, — запропонував Борис. — Там продовжимо бесіду.

— Згодна.

— Ти не повіриш мені, якщо я просто зараз скажу, що обираю тебе, — казав Борис, коли вони мирно сиділи у кав’ярні навпроти парку. Діна мовчала з загадковим виразом на обличчі, опустивши очі, та перемішувала у чашці каву, яка вже геть охолола.

— Ти не повіриш, — повторив Борис, — і матимеш рацію. Тож їдемо до мене додому та й владнаємо всі справи на місці. Ти не можеш відмовити, поки не бачила моєї сім’ї та не впевнилася у повній серйозності моїх намірів.

— Так, не можу. Але й поїхати з тобою не можу.

— Чому? — мало не простогнав він.

— Бо за ті кілька годин, що залишилися від твого дня, ми не встигнемо туди доїхати, — лагідно відказала Діна. — Отже, я була б змушена дати тобі ще один день, а моя згода порушила б вашу домовленість про рівні умови.

— Але я не винен у тому, що в нас поки що немає аеропорту, — відповів Борис.

— Так, проте поїхати я не можу. Поки що. Поки не здійснений остаточний вибір.

— Я давно вже його здійснив, — Борис витяг з кишені стандартний оксамитовий футляр, одного вигляду якого досить, щоб знати напевне: всередині золота обручка. — Будь моєю дружиною.

Діна похитала головою, навіть не торкнувшись футляра з обручкою.

— Я не можу погодитися просто зараз. Я ще не вислухала інших претендентів. Якщо їхні пропозиції видадуться мені більш спокусливими…

— Дінусю, стань нарешті серйозною, ти ж не про контракт з італійцями ведеш мову! — з відчайдушним благанням у голосі скрикнув Борис. — Це ж наше життя!

— Саме тому я так серйозно до цього й ставлюся, — відповіла Діна. — Треба бути обережними. Здійснити нерозважливий крок дуже просто, але потім нам доведеться розплачуватися. А я цього не бажаю.

Борис насупив брови, цідячи крізь соломинку коктейль з льодом, та якийсь час мовчав.

— Коли ти приймеш остаточне рішення? — спитав він.

— Після того, як почую пропозиції від вас усіх, — непохитно мовила Діна. — Тоді я зможу все спокійно обміркувати і зважити.

— Тоді, поки мій день іще не скінчився, може… може підемо у кіно? — запропонував Борис. — Подивимося гарний фільм про кохання.

— Із радістю, — охоче погодилася Діночка. — Обирай фільм.

— Ні, краще, на твій смак, — галантно заперечив він. — Хочу побачити щось твоїми очима.

— Ну, добре.

*****

Коли нарешті слуга за стіною перестав крутити ручку, яка змушувала обертатися Свічадо Правди, брат Наум похитнувся, дивлячись, як уповільнюється танок ліній, та не втримався, затулив очі долонями.