Розділ 11-2

Окрім того, чого це Отто, якщо вже не поїхав із родиною на дачу, не приєднався до їхнього іменинного товариства та, якщо він такий розумний, сам вчасно не відвіз Діну додому, адже в нього, здається, теж є авто, і він нібито дуже полюбляє підвозити Діночку, коли його ніхто про це взагалі не просить!

— Все, заспокоївся? — так само рівно як спочатку спитав Отто, дочекавшись, поки Верислав виплеснув увесь гнів та замовк. — Це в тебе від стресу, це минеться.

— І вона сказала так само, — геть втративши бойовий шал, тихо промовив Верислав.

Отто зрозумів, що знає поки не все, тож очікується й друга дія вистави. Але в цьому питанні Вовк виявив стриманість. Подумки домалював собі всю сцену, і дуже мало відхилився у ній від істини. Отто заспокійливо зітхнув і подав Вериславові ще одну повну чарку. Вони пили коньяк, щоб зняти стрес. Тобто, Вовк свою чарку лише тримав у руці, а Верислав пив та розповідав.

— Знаєш, я більше не можу так постійно крутитися, як білка у колесі, — нарешті сказав Верислав. — Я втомився. Отак поспішаєш куди-небудь усе життя, а потім обов’язково не встигаєш добігти саме туди, де ти найбільш потрібний. А потім виявляється, що й поспішати не було куди. Пам’ятаєш, коли батьки їхали до аеропорту, спізнювались, а потім… а потім ми довідалися, що рейс відклали на чотири години. Кому це потрібно?

— Так, я розумію. — Отто нарешті випив. Він був другом Вериславового батька та інколи любив нагадувати, що інакше нізащо не зв’язувався і зроду не працював би з таким компаньйоном, як Верислав. Але, звісно, Отто добирав інші моменти, щоб казати таке, він бо справді був достатньо розумним, а не лише здавався таким. І Верислав завжди пам’ятав, хто зробив його директором, хто відбраковував у зародку третину його руйнівних прожектів, кожного з яких було б досить, щоб ущент розвалити компанію. Пам’ятав також, хто кінець кінцем розумів усі його дурнуваті фантазії та любив, якщо не як сина, то як меншого брата — напевне.

— Отто, ти ж мені майже як батько…

— Знущаєшся? Добре ж я мав погуляти замолоду та й раненько почати, щоб у мене міг вирости такий синочок! Зроби мені послугу, ніколи не кажи цього у присутності пані Вовчиці.

Верислав нарешті силувано всміхнувся.

— Я не те мав на увазі. Мені потрібна порада.

— Ти ж, бачу, вже намислив якусь дурість, — просканував його думки Отто. — Хіба тобі ще потрібна порада?

— Так, твоя правда, це дурість. Але я справді потребую відпочинку.

— Від чого?

— Не знаю, імовірно, я не так висловився. Мабуть, я просто хочу взятися до чогось іншого.

— Наприклад?

— Наприклад, мати змогу спокійно подумати.

Отто зробив бровами порух, що зраджував подив, якого він не бажав показувати.

— Так, — погодився він. — Подумати — річ у житті потрібна. Може тобі кудись поїхати? Не у справах, а так, трохи розвіятися.

— Саме про це я й думав. Але перед цим мені треба дещо владнати. — Верислав несміливо поглянув на свого помічника та заступника: — Тільки ти не кричи одразу.

Вовк напружився та прийняв бойову стійку. Він миттю відчув, куди хилить Верислав, а все що стосується ведення бізнесу для Отто було шаховим полем, де нема місця сентиментам.

— Чого ти хочеш, кажи одразу, без передмов.

Верислав зітхнув. Інколи прямо сказати найпростішу річ дуже важко.

— Я хочу переписати на тебе компанію та бути осторонь. Можеш залишити мене в раді директорів, але від контрольного пакету акцій я хотів би відмовитись. Мені потрібно лише стільки, щоб жити з дивідендів.

— Довго?

— Що довго?

— Я питаю, чи довго жити? — пояснив Вовк. — Кількість дивідендів та залежний від них рівень життя пов’язаний з тим, чи довго ти збираєшся на них існувати з комфортом.

— Рік-два. Я хочу поїхати подивитися світ, а потім займуся якоюсь новою справою.

— Круїз навколо світу? — з іронією спитав Отто, але Верислав кивнув, без посмішки.

— Саме так. Я колись чув, що раніш це вважалося найкращими ліками від розхитаних нервів. Морська подорож, терміном десь на рік. Повертаєшся іншою людиною.

— Це чудовий вихід для юнаків, які прагнуть позбутися хвороби розбитого серця, — зауважив Отто. — Але, я думав, ти сильніший. Та, пробач мені, це нечесно, тікати раніше, ніж отримаєш відповідь.