Розділ 10-3

Але вона попрохала обирати не просто вихідні дні, а лише суботи, щоб у неділю вона могла таки відпочити перед робочим тижнем. І не обирати два дні поспіль, навіть якщо будуть зайві вихідні (які ніколи не бувають зайвими).

Всі згодилися. Задля початку турніру випили тост за прекрасну даму їхніх сердець та за шляхетне поводження між суперниками. У Верислава була коробка сірників, яку він взяв заздалегідь. Там було покладено сірники із червоними та з зеленими голівками. Діна чомусь вирішила, що виграє зелений, тож обрала два червоних та один зелений сірники.

— Тягніть, — вона тримала жереб так, щоб видно було лише однакові дерев’яні "хвостики".

Зелену витяг Борис.

— Ось бачиш, ти перший, — сказав йому Улісс, — а хвилювався, що не зможеш приїхати вчасно. Тепер ми будемо чекати своєї черги невідомо скільки.

— Тягни, годі базікати, — сказав Верислав і простягнув руку першим.

Голівка сірника була червоною, тобто, він програв. Друга спроба дісталася Уліссові, а лише третя Вериславові.

— Цікаво, а як було в історії? — спитав Борис.

Улісс неохоче відповів, що саме так і було.

— Мені час їхати, — промовила Діна, наче прощалася надовго.

Всі почали збирати речі, аж тут Улісс зауважив: коли вони приїдуть усі гуртом, то їх з дому не випустять, залишать допомагати та святкувати до ночі. А якщо приїхати та поїхати, не привітавшись, буде страшенна образа. За даних умов, він би нікому не порадив сваритися із майбутніми тестем і тещею.

— А й справді! Тоді нехай тебе саму Верчик відвезе. Ще раз із днем народження та найкращі вітання батькам, — сказав Борис.

— А як же конвенція?

Чоловіки перезирнулися:

— Нехай вже. Останній раз можна.

— Якщо ви будете такі поступливі в усіх питаннях, то я справді можу подумати про одруження, — явно жартома сказала Діна. — А може не треба порушувати умов? Уліссе, краще злови мені таксі.

— Ні, я вже ліпше одвезу, — заперечив Верислав. — Сьогодні — твій день, тобто останній наш спільний у якості давніх друзів. Турнір розпочнемо завтра.

— А що скаже мама?

— Я поясню, що мені ще на роботу треба заскочити.

— Неділя ж!

— Ну, я поясню, що Отто в мене — звір, працює без вихідних ще й мене заставляє. До речі, це правда, він сьогодні зранку був у офісі.

— Добре, ми віримо, що викрутишся, — дозволили другові їхати Борис та Улісс. — Хай щастить тобі, сонечко. Можеш подругам усе розказати, ото заздрити будуть.

— Без вашого прохання я б не здогадалася! — єхидно відказала Діна, сідаючи в машину.

Верислав допоміг їй та сів за кермо. Джип заревів і рвонув з місця, здіймаючи куряву.

— Це тобі не конячка, — вагомо сказав Борис.

— На жаль, — тихо озвався Улісс, дивлячись їм услід.

Борис мовчки знизав плечима: нелюбов Улісса до сучасної техніки та повну зневагу до залізяк на колесах знали усі, але це було лише одне з його звичних дивацтв, на них вже давно не звертали уваги.