Розділ 9-2

Бо розуміли, що принаймні дружні почуття в панни були до всіх. Особливо до… це неважливо.

— Чому ж неважливо, — перебив Верислав. — Він же справді був її другом дитинства, і знав її краще від іншіх.

Улісс опустив очі.

— Так, той — знав, — тихо промовив він. — Але я Діну знаю стільки ж років як і ви обидва, тобто з інституту. Якщо комусь я й був другом дитинства, то це тобі.

— Був? — значуще перепитав Верислав.

— Ну, є! Не чіпляйся до слова, я вже всі часи плутаю, що є, а що було! — роздратовано відповів Улісс.

— Облиш, це в нього професійне, — кинув Борис. І напруга поменшала.

— Ще чаю будемо? — Верислав знову став гостинним господарем.

— Трохи пізніше.

— Я хочу знати, що ті хлопці таки вирішили? — наполягав Борис.

— Усе з чужої підказки, брате Макітрусе, — жартома посварив його Улісс, — а самому щось вигадати? Ледащо! Та, скажу вже, чого там. Не дурніші від нас хлопці були, посиділи трохи та й надумали укласти конвенцію. Щоб усе йшло честь честю, щиро та шляхетно. Вирішили зустрічатися із панною наодинці, кожен по черзі, розповісти про свої почуття та зрозуміти, що вона до них почуває. Запропонувати без жартів руку та серце та отримати правдиву відповідь. А якщо відповідь буде незадовільна, не скаржитися.

— А хто був першим?

— Ті троє вирішили це питання жеребкуванням. Розділили кожному по одному дню на всі любовні страждання, завоювання панни та освідчення. А потім, той, хто відповідь отримав, мав чесно сказати іншим, як усе минуло.

— Непогані умови, — оцінив Верислав. — Начебто розумно придумали. Ми теж так зробимо?

— Як хочете, — байдуже відповів Улісс.

Борис пильно подивися на нього, але сказав про інше:

— А жеребкування хто проведе?

— Діна, — відповів Верислав. — Вона й так ображалася, що ми все хочемо вирішувати без неї. На дні народження розповімо їй про конвенцію, і якщо Діночка її прийме, то кинемо жереб, хто перший буде випробовувати долю. Три дні ми якось, думаю, переживемо.

— Невідомо на скільки часу це розтягнеться, — із сумнівом сказав Борис. — Та й три дні поспіль витримувати наші залицяння Діна не зможе. Цілий день — це лише на вихідні. А я не зможу тут на три тижні зоставатися.

— То приїдеш лише у свій день, — заспокоїв Улісс. — Ми тобі, чесно, заважати не будемо.

— Добре, подивимося, що з того вийде, — згодився Борис. — Але умова: весь цей випробувальний термін із Діною наодинці не зустрічатися і таємних розмов не вести. В кожного свій цілий день ще буде. А до того, будемо зустрічалися тільки разом. Згода?

Верислав з Уліссом перезирнулися та згідно хитнули головами. Бориса легко можна зрозуміти: все ж таки він жив далеко у Підгір’ї, а у них двох можливостей бачитися з Діною вдосталь. Тож домовилися, щоб під час турніру у всіх можливості були рівні.

— А тепер можна й ще чаю, — милостиво дозволив Улісс.