Розділ 8-4

Він зайшов до кімнати. Діна із сумочкою в руках стояла поряд з портретом і чекала. Верислав підійшов до неї.

— Ну ось, вже знайшла. Ходімо.

— Як це розуміти? — зашипіла Діна, не зрушивши з місця. — Що це?

— Що? — він трохи розгубився.

— Оце, — Діна показала пальцем на бліду троянду, що лежала на колінах у панни з портрета.

— Квітка, як на мене.

— А як на мене, на дизайнера-флориста, то це підробка. І квітка штучна і дівчина… не та. Я ж бо пам’ятаю, що і як я тримала у руках під час зйомки.

— Тобі здалося. Ви просто схожі, — тихо відповів Верислав.

— Не дури мені голову, — знов шикнула на нього Діна. — Якщо ти вважаєш, що я не можу довести, чиє це обличчя, то може ти подивишся, чия це рука?

Діна поклала свою ліву руку на стіну поряд з портретом. Верислав не міг більше відхрещуватися від свого підступного задуму: збоку на долоні в Діночки була маленька темна родимка, а на середньому пальці каблучка у вигляді срібної змійки.

На портреті "середньовічної панни" при такому збільшенні добре було видно і родимку і змійку, попри те, що вони були вкриті шаром "патини", як називали цей прийом фахівці. Але від гострого жіночого ока нічого не сховається.

— То як це розуміти? — повторила Діна.

З передпокою їх вже гукали. Верислав нервово озирнувся.

— Хіба обов’язково з’ясовувати це саме зараз? Просто захотілося… ти дуже гарна. Ніхто ж не здогадався…

Діна прямо подивилася йому у вічі.

— Якщо вам нема чого робити і ви справді замислили провести турнір, то можна було спитати й моєї згоди.

— Ми… ми спитаємо. Потім.

— А я згодна, — з викликом відповіла Діна. — Але за однієї жорсткої умови.

— За будь-якої! — занадто швидко погодився Верислав.

— Тоді добре запам’ятай і перекажи всім. Робіть що хочете, але я не дозволю через таку дурну примху розвалити нашу багаторічну дружбу. Тобто, або ви залишаєтесь друзями і не доводите все до трагедій, або… Ходімо, нас вже чекають.