Розділ 7-7

Назад не випустять!

— Красненько дякую за цінну пораду.

— Початок об одинадцятій, я на вас чекаю. Ось запрошення. Діночко, тобі особисте, підписане. Не загуби.

— Добре, ми приїдемо, — відповіла за всіх Діна. — А зараз час розходитися. Хтось мене проведе? Олесю, може ти? — Діна інколи дозволяла собі казати "Олесь" замість Улісс, але це пробачалося лише їй, бо Діночка робила це навмисне, щоб розсердити інших.

— Борисе, залишайся тут, — запропонував Верислав. — Чого тобі їхати, місця в квартирі вистачає.

— Та ну, незручно.

— Чого раптом незручно, ти все ж таки мій брат.

— Троюрідний.

— Яка різниця? Завтра все одно тобі сюди їхати, від мене до інституту ближче.

— Ну, добре, — насуплено погодився Борис. — Справді, чого гасати містом серед ночі. Це небезпечно. Діночко, тебе це теж стосується. Бережися такого провідника, як Улісс, з ним небезпечно! Ще втрапите в якусь халепу…

Діна пограла бровами та знову звернулася до Улісса:

— То проведеш мене, чи ні?

Він невесело посміхнувся:

— Враховуючи, що сьогодні винятковий день і ти без власної машини, то що мені залишається?

— Можете взяти мій джип, — сказав Верислав. — Завтра повернете.

— Дякую, друже, — в’їдливо озвався Улісс. — Зваж, хто тоді кого довезе до дому?!

— То й що? — сказала Діночка. — Їдьмо. Верчику, коли ти вже такий добрий, будь ласка, дай ключі.

— Ось, візьміть.

— То завтра побачимося, — озирнулася з порога Діна. — Добраніч, лицарі.