Розділ 7-5

— Що ж, можете щось з'їсти та випити. Беріть усі, що забажаєте, але нугу не чіпайте! — сказала панна Лукіміна, побачивши, що Едесь вже простягнув руку через стіл і тепер вельми неохоче її відвів. Прихопивши з сусідньої тарілки імбирного коржика, він похмуро почав трапезу.

Дівчата тихенько сміялися. Сер Х’юберт теж скуштував солодощів і зрозумів, що це було дуже важке покарання: ніжна нуга так і танула в роті. Взагалі, вино було добре, а стіл — розкішний, хоча лише закуски та солодощі, без гарячих страв. Підкреслювалося, що вечеря не головне для цього зібрання.

Розмови йшли, легкий тон їм задавала панна Лукіміна та її подруги. Дами по черзі викликали усіх присутніх на змагання із красномовства, та їхньому вмінню вивести з мовчання небагатослівних співрозмовників та вибити опору з-під справжніх майстрів хитромудрих компліментів, можна було лише позаздрити. Сер Х’юберт знай дивися на Лукіміну: як вона рухається, як сміється, як трохи схиляє голову до плеча, коли уважно слухає, і цієї радості йому вистачало, не хотілося думати більш ні про кого, навіть про небезпечних суперників.

Брат Наум випив вина та завів невимушену дуже витончену розмову на релігійні теми із своїм сусідом, колишнім студентом того ж університету, де вчився Едесь. У дискусії жваво брала участь панна Акіліна, час від часу відволікаючись на інших сусідів, але не втрачаючи сутності розмови.

Пан Едесь теж грав "на боці нареченої", виманюючи співрозмовників-претендентів на слизькі теми, та віртуозно заплутуючи гостей у їхніх власних словах, так, що красномовці опинялися у дуже кумедному становищі. Але його про таку допомогу не просили, навпаки, панна Лукіміна досить суворо нагадала, що "хтось обіцяв сьогодні весь вечір мовчати". І якщо він сам не в змозі дотримати слова, то панна Лукіміна своєю владою наказує йому не відлякувати гостей та зберігати мовчання, доки вона не дозволить заговорити. Едесь, який сидів на протилежному боці столу від неї, схилив голову на знак покори і став розмовляти трохи тихіше, щоб панна його не чула.

Пан із золотим ланцюжком балакав із Мартусею Карельо, розсипав їй компліменти та скоса поглядав на Лукіміну. Вечеря проходила як звичайний домашній прийом, після якого за нинішньою модою часто починають грати в карти, фанти, або вдаються до невинного гадання (яке буває не такі вже й невинне). Коли настав час, розпочалася гра.

— Пане Зіновію, — зненацька звернулася Лукіміна до пана із золотим ланцюжком. Він здригнувся та сів прямо, відхилившись від панни Мартусі, якій щойно розповідав щось на вушко. — Коли ваша ласка, не могли б ви на хвилинку пройти в цю залу?

Лукіміна встала та підійшла до стіни. Відвела портьєру, за якою ховався вхід у іншу кімнату.

— Не зважайте на нашу відсутність, друзі, продовжуйте веселитися, — звеліла Лукіміна й пропустила пана Зіновія до кімнати. Він, вклонившись, пройшов повз неї та зник за гардиною. Сама Лукіміна стала біля входу так, що її всі бачили, але дивилася на щось у глибині сусідньої кімнати. Кілька хвилин вона про щось тихо розмовляла з паном Зіновієм, аж потім він з’явився весь червоний від гніву та, не прощаючись ні з ким, покинув товариство. Домоправитель вклонився йому, проводжаючи, лакеї прочинили перед ним двері.

— Всім вам, мабуть, відомо, — весело сказала Лукіміна, повертаючись до столу, — що моя сувора тітонька Леонідія пильно слідкує за нашим товариством. А якщо це для когось новина, то не лякайтеся. Так, справді, окрім слуг у потаємній кімнаті поряд із нами тихенько вишиває або в’яже моя люба тітонька. При цьому вона стежить, щоб ми, я та мої подруги з поважних сімей, анітрохи не скомпрометували себе в очах світу. Тому можете не хвилюватися за мою репутацію: я не залишуся наодинці із жодним претендентом, навіть якщо перейду в ту маленьку кімнату разом із кимсь з вас. Гра починається. Той, хто досі не склав обітниці покори та не увійшов на правах законного претендента до нашого вільного товариства, буде запрошений до Свічада Правди. Запрошую вас, пане студенте.

Лукіміна простягнула руку юнакові, що сидів поряд із братом Наумом. Він підвівся та взяв Лукіміну за руку. Вони підійшли до входу у маленьку суміжну кімнату та на деякий час зникли з очей. До зали увійшли четверо музик та заграли старовинну баладу, розважаючи присутніх. Спочатку всі трохи нервувалися, постійно кидаючи погляди на кімнату, де зникла Лукіміна. Портьєра залишалася відхиленою, але що відбувається всередині, зрозуміти було неможливо. Гість виходив, а панна обирала наступного.

Затримувалися гості у потаємній кімнаті надовго, на кілька хвилин. Виходили із різним виразом обличчя: здивовані, але у піднесеному стані, радісні, похмурі або роздратовані. Останні одразу ж полишали залу. Незабаром від дюжини чоловіків навкруги столу залишилося менше половини. Музики грали тепер веселої, і ті, хто пройшов іспит, охоче запрошували на танок подруг хазяйки.