Розділ 4-2

— Та ми ж будемо жити в її власному домі, куди вже ближче!

— Ти правду кажеш?

— Ви ж мені казали, що зброєносцю брехати не годиться, — вдаючи образу, промовив брат Наум.

Сер Х’юберт ухопив його за плечі:

— Ну ж бо, розповідай!

— Та тітонька, що я обрав, як найдобрішу (як ви мені звеліли), виявилася головною куховаркою дому панни Лукіміни Лісовської. В неї, в кухарки, є великі власні апартаменти в лівому крилі будинку, щоправда, в нижньому поверсі. А ще в неї є син, який торік оженився та поїхав з міста…

— …тому, що він — одна з незчисленних жертв нещасного кохання до своєї господині, — впевнено доповнив сер Х’юберт розповідь Наума. Той не заперечив.

— Може, й так, але цього мені не казали. А кімната його, звичайно із ним не поїхала, отже…

— Ти геній, друже! А вже який я геній, що не відпустив тебе бозна-куди, коли зустрів у лісі. З мене нове вбрання для тебе, й купимо його зараз же! Не соромся, обирай найгарніше, поки ми ще з тобою не бачили панни й не стали справжніми суперниками.

Лицар, дуже задоволений новинами, знов поплескав свого компаньйона по  плечах, і вони пішли до кравця, вивіска якого видніла потойбіч круглої невеличкої площі. У своїй щедрості сер Х’юберт ладен був замовити пристойний костюм своєму кмітливому приятелеві, але брат Наум обрав те, що було йому до вподоби та до лиця з готового плаття. І, треба сказати, брунатний костюм із золотими гудзиками та розкішним золотим шиттям по плечах, дуже личив до його карих очей. А кучері в колишнього, чи то майбутнього, ченця були як у молодого грецького бога. Комір мережаної сорочки непогано відтіняв засмагу. Втім, сер Х’юберт сам удався лицем на славу. А що вдача в нього була незаздрісна, то він лише всміхнувся, побачивши чарівне перетворення свого нового приятеля. Сам сер Х’юберт теж замовив собі парадний костюм з сталево-сірого оксамиту, прикрашений широкими лацканами, щедро гаптованими сріблом, адже в нього вже були чоботи з м’якої шкіри саме такого сталевого відтінку. А також він замовив плаща, розкішного, темно-синього, мов небо місячної ночі. Замовлення мало бути готове до суботи.

Тепер, маючи "повний бойовий обладунок", як сказав сер Х’юберт, можна було ставати на герць із будь-якою неприступною твердинею найхолоднішого жіночого серця.

— Слухайте, мій пане, а якщо всі наші спроби марні? — зненацька запитав брат Наум, коли вони прямували до свого нового житла.

— Тобто? Вона не обере жодного з нас, ти маєш на увазі?

— Ні, я боюся розчарування, — зітхнув той. — Раптом, панна не варта усіх цих хитрощів та витрат.

— Не бійся, — миттєво заспокоїв його лицар. — У такому вбранні ми хутко підшукаємо тобі найдостойнішу багату жінку, й видатки аж ніяк не будуть марними, бо ти щедро пригостиш мене на своєму весіллі.

Брат Наум йшов зараз у чернечому одязі, а нове вбрання ніс у пакунку в одній руці, а іншою тримав повід Мельхіора.

— Вам, пане, аби лише сміятися з бідного ченця!

— Ти ж поки не чернець, то можна. Хіба то гріх трішечки посміятися? До речі, брате Науме, як тепер звелиш себе називати?

— Я поки не відмовився від свого служіння Богові, а не земним красуням, зовіть як і зараз братом Наумом.

— То й добре, я вже звик.

Підходячи до будинку панни Лісовської, приятелі побачили, що під балконом зібралася невеличка групка, чоловік сім студентів. Деякі були "озброєні" музичними інструментами, а попереду всіх стояв високий молодик в темному плащі на іспанський манір, але без капелюха. Чорний крислатий капелюх лежав на землі біля його ніг, а хлопець дивлячись у гору на порожній балкон, голосно з пафосом промовляв:

— О ти, жорстока, місяцеока діво, виходь! Чи ти боїшся світла сонця? Чи лице твоє не витримає вогню мого погляду? Чи твоя совість (якої геть немає), стала для тебе таким важким тягарем, що балкон обвалиться, тільки-но ти ступиш на нього?

— Якщо обвалиться, то саме тобі на голову! — долинув жіночий голос із-за прочинених дверей балкону. Густа фіранка затуляла вихід, ані кімнати, ані дівчини, котра відповідала гостю, не було видно.

— Твоя шкіра біліша від гірського снігу, а твоя вдача чорніша від чрева пічки моєї бабусі!

— Геть звідси!

— …Твій голос мелодійніший, ніж солов’їний спів, а слова, що ти промовляєш, страшні та смертоносні, неначе каменюки, якими кидаються дикуни-велетні в горах Африки! Але все одно, я тебе кохаю, моя місячна рибко!