Розділ 2-2

Їхні предки добре прислужилися своєму королю чи пану, то й по всьому.

— Вам би і я радий прислужитися, — весело піддакнув брат Наум.

— То за чим зупинка? Тобі що наказали, йти в мир? То йди зі мною. Добудемо тобі коня та й станемо разом мандрувати. Веселіше буде. Та й добре для мене, що ти місцевий хлопець. А коли схочеш покинути дорогу, то я нікого у полоні не тримаю.

— Якщо ваша добра ласка… — розгублено промурмотів колишній учень, аж ніяк не сподіваючись, що доленосна зустріч, здатна геть змінити його життя, прийде так швидко. — Але чи буду я добрим слугою…

— Ти будеш другом мандрівного лицаря, якщо захочеш. Дійдемо разом до корчми, зупинимось там на ніч. А як зійде сонце, вирішуй остаточно, чи їдемо ми разом далі, чи ні. Не журися, брате Науме, показуй шлях!

Подумки всміхаючись тому збігові обставин, за якого вже другий день поспіль щойно зійде сонце, буде вирішуватися доля його подальшого життя, брат Наум — молодий повний сил і надій хлопець у старій чернечій рясі, — крокував вперед, показуючи короткий шлях в долину для сера Х’юберта та його сірого коня.

Кінь мандрівного лицаря, до речі, був справді сірий в майже непомітних візерунках темніших кільчастих рівних плям, наче вбраний в мережану кольчужку. Чи то пак, лише в її тінь. Мав довгу білу гриву та такий самий білий           сріблястий хвіст. Звали коня Мельхіор.

Він мовчки спостерігав всю сцену знайомства та домовленості двох молодих і різних, але в своєму роді дуже схожих авантюристів, один з яких вже три роки як був його господарем. Вірний кінь поважав сера Х’юберта хоча б за те, що всю довгу подорож, лицар не лише жодного разу не кидав свого чотириногого слугу та друга більше як на тиждень, а навіть жодного разу не закладався на свого коня-красеня та не програвав його в карти чи в кості.

Не виказуючи ані нетерпіння, ані невдоволення тим, що його відірвали від обідньої хрумкої травички та знов змусили йти вперед та вперед, Мельхіор упевнено, не кваплячись, крокував незнайомими лісовими стежками. Мабуть, коні в справжніх лицарів ніколи не бувають "з простих". Коні — це ж зовсім не те саме, що люди.