Розділ 13

Обравши своїм днем наступну вільну суботу, Улісс одразу ж почав щось крутити: мовляв, лише визначив вільний день, як одразу ж геть усім він став потрібен саме у цю суботу. Відмовлятися він не хотів, тому переговоривши з усіма учасниками конвенції домігся дозволу перенести свій день на п’ятницю.

— Але я буду вільна лише увечері, — попередила Діна.

— Головне, щоб ти була зовсім вільна, тоді одного вечора мені цілком вистачить.

— Як знаєш.

Верислав також був здивований такою нерозважливістю друга.

— Краще почекав би тиждень, ніж так… ми домовлялися про рівні умови.

Улісс весело заперечив, що це й називається рівними умовами, адже він за один вечір заговорить Діну так, що їй буде зовсім не зайвим додатковий день відпочинку. То нехай вже буде вечір п’ятниці, якщо так вийшло.

— А чим ти збираєшся її підкоряти, якщо, звісно, не таємниця? — спитав Верислав (вони знов розмовляли телефоном).

— Підемо до театру, а там побачимо, — відповів Улісс. — Мабуть, романтична вечеря, чи ще щось придумаємо.

— Думай, думай, але ж повечеряти таки не забудьте, бо я знаю твою здатність заговорити людину, щоб та забула про все на світі, — сварливо нагадав йому Верислав.

Та почув у відповідь короткий сміх:

— Старий, разом із Діночкою, я сам будь про що забуваю.

— Я тому й нагадую, — хмикнув Верислав. — Не знаю, чим ти такий зайнятий, але у суботу я чекаю на тебе. Звітуватимеш про свої успіхи.

— Добре, постараюсь не забутися.

— Я тобі, здається, забудуся! — грізно промовив Верислав, закінчуючи розмову.

— Дякую тобі, я так сміялася, — сказала Діна ввечері, проходячи у супроводі Улісса до передпокою його квартири. — Мила вистава, правда?

— Радий, що тобі сподобалося, — ввічливо відповів він, допомагаючи Діні зняти пальто. При цьому він дещо довше ніж звичайно затримав руки на її плечах.

Діна всміхнулася та поглянула на нього знизу вгору у тьмяному жовтому світлі круглої лампи.

У довгому чорному осінньому плащі, невимовно блискучих лакованих черевиках та в світлому кашне Улісс сьогодні виглядав справжнім лондонським джентльменом і поводився відповідно.

На побачення він чомусь не спізнився. Коли Діна з’явилася біля театру, він уже стояв та чекав її, щоправда, без квітів. Діночка спершу здивувалася, але проходячи повз жерло підземного переходу, Улісс недбалим жестом висмикнув з букету продавчині квітів найменшу троянду, заплатив та одразу ж приколов квітку до Діниного пальто.

У вестибюлі театру Улісс дуже пильно стежив за Діною, яка поправляла зачіску та переколювала троянду собі на сукню, але нічого, що б виходило за дружні рамки він не казав.

Коли після вистави — веселої комедії "Дім, де все шкереберть", яка дуже сподобалась Діні, вони удвох вийшли на темну вулицю, він швидко зловив таксі.

Діна майже впевнилася, що зараз Улісс просто проведе її до дому та побажає спокійної ночі, і на мить відчула болісне розчарування, наче її позбавили чогось давно очікуваного, але Улісс назвав водію свою власну домашню адресу. І от вони вже увійшли до його квартири.

— Що далі? — з іронічною посмішкою спитала Діна. Улісса вона знала добре і, незважаючи на непередбачуваний характер жартів, ніколи його не боялася.

— Я обіцяв нагодувати тебе вечерею, — сказав Улісс, скинувши пальто та кашне і пропонуючи Діні перевзутися у маленькі домашні капці, вочевидь жіночі. Діна завжди надівала їх, коли приходила разом з іншими у гості до Ула. Щоправда, раніше, за інститутської пори, ця квартира була основним місцем збору компанії, а тепер, після перенесення штаб-квартири до Верислава, Діна не бувала тут років зо три.

— То я ще маю зараз і готувати? — невдоволено спитала вона.

— Не сьогодні. Вечеря на нас чекає, — зітхнув Улісс.

Чомусь він сьогодні був незвично стриманий, майже не посміхався та здебільшого мовчав.

— Перед тим як йти мити руки, ти можеш відповісти мені на одне питання?

— Хоч на два, — з легкістю погодилася Діна, дивлячись у дзеркало та роздумуючи, чи треба підфарбувати губи.

Улісс поклав долоню на поверхню люстра, затуливши відображення і змусивши Діну поглянути на себе.

— Тоді перед цим дзеркалом, як перед Свічадом Правди поясни мені, будь ласка, чому, йдучи на побачення зі мною та ще й увечері, ти причепурилася, навіть вдягла вечірній костюм, але не фарбувала вії та не підвела очі тушшю?

— Що?! — мало не скрикнула Діна. — Я…

— Чому? — наполягав Улісс, дивлячись у її вельми прекрасні без усякого вечірнього макіяжу очі.

— Я просто… — Діна відвела погляд. — Я не можу сказати, бо не знаю, чому.