Розділ 10

На Дінин день народження ще зі студентських часів склалася традиція, що компанія друзів зранку приїздила до неї додому, але у квартиру не заходила, а кричала (або співала) привітання під балконом. На балкон вибігала мама, благала, щоб не клеїли дурня, заходили до хати, все ж бо готове; виходили сусіди, сміялися або погрожували викликати міліцію, але завжди все закінчувалося добре.

Діна, попри свій поважний бізнесовий статус, і зараз жила у тому ж тихому дворі, поряд із своїми батьками (коли видалася слушна нагода, вони викупили сусідню квартиру, і тепер Діночка жила одночасно й сама, і з батьками). Це влаштовувало батьків, оскільки Діна була поряд із сім’єю, але для мами мало свої мінуси. Дочка давно жила власним дорослим життям, але до цієї пори була ще незаміжня. І про це ніяк не можна забути, бо живе ця доросла дочка зовсім поруч.

Цього разу день народження припав на неділю, Діна одразу попередила своїх мушкетерів, що змушена об’єднувати сімейне і дружнє свято, тому посидіти вчотирьох спокійно їм не вдасться. Але чоловіки відповіли, що цю частину організації вони беруть на себе. Нехай Діна запрошує кого схоче на вечір, їм вистачить погуляти з нею зранку і години до другої.

— Де погуляти, що ви оце вигадали? — не зрозуміла Діна.

— У парку культури та відпочинку. Дивись, погода яка гарна, сонечко світить, тепло, мов улітку.

— Щось ви замислили, друзі мої, — підозріливо придивилася до них Діна.

— Хто? Ми? Та за кого ти нас маєш?

— Я знаю, за кого, — відповіла Діна. — Добре, а що будемо робити у парку?

— На каруселях кататися.

— Дуже смішно. Може я тоді штани надягну?

Зазвичай чоловіки дуже обурювалися, коли на компанійські зустрічі Діна приходила як на роботу: у брючному костюмі. Але й у джинсах їй дозволялося гуляти лише в лісі та при нагоді якихось спортивних змагань, наприклад, під час смаження шашликів. До діла її не допускали, зате спостерігати дозволяли майже на рівних.

Троє чоловіків хотіли, щоб люди бачили у їхній компанії молоду гарну дівчину та трьох її друзів, а не лишень четвірку мушкетерів. Тому на свята штани для Діани були суворо заборонені. Але сьогодні всі троє байдуже відказали:

— Надягай.

— Що це з вами? — здивувалася Діна. — Ну добре, домовимося так: я буду вас чекати о дев’ятій, не раніше, у мами вдома. Гукнете під балконом.

— Як завжди, — пообіцяли вони.

За тою ж таки давньою традицією по Діну треба було їхати машиною. Раніше замовляли таксі, одного разу приїхали навіть на трьох мотоциклах, а коли у Верислава, першого в компанії, з’явилося власне авто, їздити стали на джипі. При цьому хлопці самим собі здавалися чи то гангстерами, чи ковбоями.

У цей день народження все йшло за давнім вивіреним планом: поява зранку під балконом із величезними букетами рожевих троянд, садових оксамитових ромашок та білих пухнастих хризантем.

Серенада в найкращих традиціях іменинних поздоровлень на мелодію відомої всім пісеньки крокодила Гени та на слова Улісса.

Крики сусідів (причому не всі вони гукали "браво!"), запрошення від Діниних батьків, традиційна відмова, та сміх самої іменинниці над їхніми головами.

Потім Діночка вибігла у двір, зовсім тендітна, тоненька, як дівчинка, знову в шовковому італійському костюмі, цього разу не квітчастому, а поцяцькованому жовтими і брунатними морськими зірками та вітрильники. Діна озирнулася, весело махнула рукою батькам та побігла до рогу, де коло джипа її чекали друзі.

Спочатку усім друзям здалося, що з пошани до них та на догоду їхнім смакам Діна вбралася у святковий варіант, тобто у довгу клинчасту спідницю, яка дуже їй личила, але потім вони зрозуміли, що це витвір макіавеллівського мистецтва італійських дизайнерів: спідниця-штани.

— Це дуже добре, — сказали усі чоловіки, наче змовилися, — тобі дуже личить. Із днем народження, сонечко!

Вони поїхали до парку атракціонів.

Прогулянки у таких місцях, де розташовані каруселі та гойдалки, завжди навіюють сентиментальні спогади дитинства. В цих спогадах майже завжди присутній прозорий осінній смуток, кількість якого прямо пропорційна до відстані від того часу, коли ви могли літати на ланцюгових каруселях та безтурботно сміятися з неба над усіма наземними проблемами.

Діна всміхнулася, проходячи повз гойдалку з корабликами.

— Це була моя улюблена.

— Прошу, — сказав Верислав і подав їй руку.

— Та ви що, з глузду з’їхали? — засміялася Діна.

— Якщо й так, то зовсім трішечки, — відповіли її друзі.

Верислав кивнув контролеру біля гойдалки, й поважний дядечко із сивими вусами урочисто проголосив:

— Увага! Шановні відвідувачі! На це катання зараз допускаються лише дорослі! Тільки один шанс повернутися в дитинство! Ні, хлопчику, почекай, покатаєшся через десять хвилин. А зараз черга твоїх мами і тата. Прошу, прошу, заходьте.