Розділ 8.

На виставку всі з’їхалися майже одночасно. Верислав та Борис тільки-но увійшли до великої світлої зали, як побачили Діну, що роззиралася у пошуках друзів, сама ж бо тільки зайшла. Вони встигли лише привітатися, аж звідкись з-за лаштунків виставки, не від входу, до них підлетів Улісс.

— Нарешті, скільки можна чекати!

— А ти що тут у якості приймаючої сторони?

— Ні, я лише запрошений. Але, на відміну від вас, — він подарував трьом друзям погляд, який красномовно свідчив, хто тут ледащо, а хто працює навіть у вихідні. — …окрім вас у мене тут сила-силенна знайомих. З усіма треба привітатися. Сьогодні тут для мене будуть корисні люди, тож є чимало справ, які треба обговорити. Не звертайте уваги, якщо я буду періодично щезати.

— Не переймайся, ми все зрозуміли, — Діночка випромінювала доброзичливість.

Улісс запропонував усім трохи погуляти залою, роздивитися всілякі цікавинки.

Встановлені рядами великі прозорі стенди та шафи, в яких містилися експонати, перетворили великий просторий зал на лабіринт, де неважко було загубити один одного. Домовилися не розходитися далеко, а коли все ж таки загубляться, зустрітися біля діорами із парою волів, впряжених у плуг.

Велика кількість глиняних уламків, та маленьких іржавих наконечників від стріл, а також всіляких незрозумілих речей з дуже довгими пояснювальними написами великого враження на мушкетерську компанію не справляла. Але зустрічалися справді цікаві речі: старовинна зброя різних сторіч, від шкіряних щитів та важких списів з кінськими хвостами доби варварських племен, до маленької гарненької гармати на коліщатах, схожої на дитячу іграшку. Стріляла "іграшка" великими чавунними кулями і брала участь у першій Напівострівній обороні ХІХ сторіччя.

Для Діночки найбільшу цікавість, звичайно, становили прикраси та манекени в реконструйованому історичному одязі. Справжній одяг тих часів висів за склом на почесному місці, навіть манекенам не дозволялося його міряти.

Також сподобалися всім діорами в нішах, подібні до тих, що бувають у краєзнавчих музеях. Вони скидалися на вікна у якусь окрему добу. Там були зведені декорації тогочасного життя, населені типовими тогочасними жителями. Чоловікам, тобто Борисові та Вериславу найбільше сподобався епізод штурму степової фортеці дикими кочовими воїнами. Ця діорама представляла дев’яте сторіччя нашої ери. А Діночці чомусь більше припало до душі селище мисливців та збирачів коріння за часів неоліту. Мабуть там був змальований дуже гарний дикий прадавній ліс. Також її увагу привернуло королівське весілля. Тобто на діорамі не було сказано, що це саме королівське чи просто весілля дуже заможної родини, але виглядало воно суто по-королівському.

Величезна, освітлена смолоскипами зала з довгим-довгим столом, де розсілися гості. По кутках стоять величезні діжки із витриманим вином, грають музики. Всі гості підняли келихи, зустрічають молоду пару, яка входить до зали. Дівчина в широкому золотому вінці та в розкішних шатах сором’язливо опустила рум’яне личко, але всміхається потай, а круглолиций юнак, теж у короні та в довгому пурпуровому плащі, веде її до зали, з погордою озираючи всіх присутніх, ніби промовляє: "Що, гарна дівчина? Знайомтеся, це моя дружина!"

Діна всміхнулася та зітхнула, наче після перегляду фільму, вона знов по цей бік екрана, у глядацькій залі.

— Не думав, що все так серйозно, — неголосно сказав Улісс, з’явившись поряд невідомо звідки. Діна навіть здригнулася.

— Звідки ти взявся?

— Давно тут. Підглядав за тобою.

— Ой, який це нешляхетний вчинок, пане лицарю, — хитаючи головою та посміхаючись, мовила Діна. — Що ж ти побачив?

— Багато чого. Наприклад, що ти вже замислюєшся про свій вибір та створення сім’ї.

— Клянуся, я про таке й не думала. Зараз, — уточнила Діна.

— А взагалі?

Діна зміряла його суворим поглядом:

— А взагалі, ти історик чи психоаналітик?

— Всього потроху, — Улісс всміхнувся самим куточком вуст. І завів мову про інше: — Хочеш сфотографуватися в історичному костюмі?

— Так не можна ж, — розчаровано заперечила Діна.

Всі вони не змовляючись взяли із собою фотоапарати, але скрізь на стінах біля стендів були розвішані плакати із попередженнями, що зйомка заборонена та з погрозами порушникам. Працівники виставки суворо стежили за дотриманням свого слова і вже відібрали у кількох порушників апарати (щоправда, тимчасово) та стягнули деякі грошові суми (а це вже — назавжди).

Улісс взяв Діну за руку, гукнув решту товариства та привів їх у куток, де юрмилося багато людей. На столику там продавалися листівки із експонатами виставки, а також на високій тринозі стояв професійний фотоапарат. Поряд за невеличкою ширмою відбувалося якесь дійство за участю відомої художниці-гримера. А ліворуч від столика з листівками на стіні висів великий старовинний портрет молодої жінки. Манера живопису на ньому була не пласка, звична для Середньовіччя, а швидше нагадувала відомі портрети Рокотова, тобто навіть для нефахівця видавалася ближчою до ХІХ сторіччя.