Розділ 7

Хоча він казав братові Наумові, що не любить зволікати, та все ж сер Х’юберт був навіть здивований тим, що мить, коли вони будуть представлені прекрасній дамі в її покоях настане так швидко. Вже сьогодні ввечері, вже за кілька годин… А парадний костюм, в якому він планував з’явитися на гостини, до речі, ще не готовий. Тактика бою задля завоювання прекрасної діви також була ще не остаточно обрана сером Х’юбертом, але це хвилювало його значно менше, ніж костюм. Бо за правилами військового мистецтва треба спочатку побачити супротивника та вивчити тактику його бою, перш ніж обирати свою.

Брат Наум теж, мабуть, нервувався, адже поява в такому блискучому товаристві була для нього справжнім випробуванням. Та обговорювати цього учень відлюдника не бажав, сидів у верхній маленькій кімнаті та щось читав. Сер Х’юберт вмовив його хоч один раз піти, поглянути на панну зблизька. Пообіцяв подбати, щоб честь його зброєносця не постраждала, навіть якщо він відмовиться поглянути у якесь дзеркало. Брат Наум трішки заспокоївся, вірячи у вигадливість свого покровителя та знання ним усіх світських звичаїв.

Щоб згаяти час сер Х’юберт вийшов погуляти містом, збираючись одночасно завернути до того кравця, де замовив костюм, та підібрати собі щось нове з готового одягу. Його дорожній костюм був дуже скромний навіть для дружньої вечорниці, а головне, він не новий.

"Це пекельна неповага до прекрасної панни з’являтися до неї вбраним у дрантя, — думав сер Х’юберт. — Але, з іншого боку, вона постійно оточена пишно вирядженими паничами, може й треба якось вирізнятися з усього того товариства. І, перш за все, треба пам’ятати, що дама має право сміятися з будь-якого залицяльника, — подумки додав він, згадавши зустріч із молодим поетом. — І сам я маю право дозволити їй цю розвагу. Але з мене не можуть сміятися чоловіки! Такого сміху питання моєї чести не дозволить!"

У крамниці сер Х’юберт побачив готовим той-таки синій плащ, як він нещодавно замовив.

— Невже на вас працюють феї? — спитав він у господаря, приміривши плаща.

— Не розумію, ясновельможний пане? — низько вклонився той.

— Лише вранці я замовив такий плащ, а трохи по обіді він вже висить готовий, — пояснив сер Х’юберт. — Навіть найкращому кравцеві це не під силу!

— О, так, ваша вельможносте, — приємно всміхався хазяїн. — Але тут діє сприятливе розташування зірок. Такий плащ, справді схожий на ваш, але трохи коротший та світліший, із діамантовими нашивками в куточках коміра, на тому тижні нам замовив один поважний пан із служби королівського палацу. Але він програв досить велику суму в карти, не зміг заплатити, тому був змушений повернути нам цього прекрасного плаща.

— Я можу його перекупити? — спитав сер Х’юберт. — Сподіваюся, шити на мене ще не починали?

Кравець дуже хотів сказати, що вже почали і майже все готове, і тканину, вже, мабуть, найдорожчу порізали, але вигляд у сера Х’юберта був рішучий: вочевидь він не стане платити за два однакові замовлення. Після короткої боротьби, що відбивалася у нього на обличчі, хазяїн визнав, що це дуже щасливий збіг і пан лицар, звичайно ж, може купити все, що йому подобається.

Але готовий одяг коштує дешевше, ніж персональне замовлення, і ця різниця так явно муляла кравця, що сер Х’юберт поблажливо всміхнувся:

— То ж, будемо вважати, що на вас таки працюють феї, і це замовлення я заберу як власне, бо плащ конче потрібен мені сьогодні ввечері. Ще маю намір взяти оцей камзол, та півдюжини парадних сорочок, бо в мене самі лише з гладеньким коміром, військові. Доправте все це, будь ласка, до будинку Лісовських.

— Як, пан живе там? — з таким щирим, аж трохи нечемним подивом, скрикнув кравець, а його молоденькі робітники та робітниці зітхнули із заздрістю та захопленням.

— Авжеж, я там зупинився.

Сер Х’юберт назвав своє ім’я, отримав запевнення, що все буде доправлене йому якнайшвидше, та пішов далі милуватися незнайомим містом.

Вулиці й вузенькі провулки були тут схожі на будь-яке місто середньої Європи. Лицар звик бачити те, в чому міста подібні одне до одного, та ніколи б не заблукав у жодному з незнайомих місць. Але це маленьке містечко видавалося йому в чомусь іншим, ніж усі, які він бачив до цієї пори. Вся справа в очікуванні, що з-за будь-якого рогу може раптово з’явитися сама панна Лукіміна у супроводі слуги чи служниці. Адже вона ходить десь тут, на цих вулицях живуть її знайомі та родичі, в цьому містечку минали її дитячі роки.

Тут сер Х’юберт зловив себе на думці, що схоже відчуття в нього вже було, коли він вперше таємно приїхав до Єрусалиму. Там також все небачене досі здавалося знайомим і сповненим значущості не через свій зовнішній вигляд, а через ті спогади, якими все там наповнене. ЙОГО місто. А це, виходить, ЇЇ місто.

Для лицаря-авантюриста такі сентиментальні думки були незвичні. Сер Х’юберт сам дивувався міці своєї уяви, яка, навіть не бачивши дівчину зблизька, так розігралася. Щоб трохи відволіктися від думки про вечір, сер Х’юберт вирішив зайти у найгаласливіше місце — на головну площу, де був великий ринок. Там треба бути уважним і пильнувати свій гаманець, тож відволікатися на романтику часу не буде.