* * *

 Теперішнє 

Імператор опустив очі на сувій, який досі тримав в руці.

—  Пам'ятаєш нашу останню розмову, тоді в Долині? — чоловік повернув голову до старшої доньки. — Коли я сказав, що ти досі моя донька.

Валерія завмерла, розгублено кліпнувши. Вона пам'ятала ту розмову, але не наважилася надавати їй такого сенсу.

— Ось документ який склали відразу після Малої Ради дев’ять років тому.

Олекса встав, та взяв з рук батька документ. Підійшов до Валерії та віддав їй його. 

Жінка тремтячими пальцями розгорнула аркуш, очі швидко забігали по тексту. Тут було сказано, що вона втрачає титул принцеси та право належати до роду де Аурельо.

Валерія розгублено округлила очі. В них горів шок.

— Він не підписаний! Але… Чому? — різко підняла погляд на батька.

 Очі запекли від сліз, які готові були виступити проти волі.

У кімнаті почулося шепотіння. Імператор втомлено посміхнувся, так ніби у нього з плечей впала важка ноша.

— Ти нагадала мені, хто навчив тебе йти за серцем. За довгі роки я почав це забувати, — замовк, перевівши на мить погляд на Станіслава. — Я не був згоден з твоїм вибором і тому, усі роки коли вам було важко, просто дивився. Попри це я вірив, що ти впораєшся. Але якби все склалося інакше я б не залишив вас без грошей.  Хоча міг допомагати тільки таємно.

— Тобто те що казав тоді було правдою? — Валерія згадала ще слова дракона, сказані в день коли прийшла питати за мідну руду. Він наголосив, що у ній ще є дещо цінне.  — Я всі ці роки залишалася принцесою де Аурельо? І про це ніхто не знав?

Імператор кивнув.

— Якби хтось дізнався спокою не було ні вам, ні нам, а так ви мали відносно спокійне життя. Я думав ти зрозуміла все з моїх слів.

Валерія підібгала губи. Батько мав рацію.

— Ти їздив до неї?! — вигукнула Софія, скочивши на ноги. — А мені забороняв!

— Софі, ти ж розуміла чому.

Софія насупилася. Деякий час вони сперечалися. Потім до них підключилася ще Мирослава. 

Дивлячись на них, Валерія несподівано почала посміхатися. Хто ж знав, що саме це рішення батька матиме такий вплив на її долю. Якби не він вона б ще довгий час не змогла відпустити палац та будувати нове життя. Виявилось, що всі ці роки несвідомо ігнорувала, боячись визнати, що досі відчуває спорідненість із сім'єю.

Валерія розуміла чому він показав документ саме зараз. Бо чаша терезів впала на її бік. 

* * *

Навіть найсильніші бурі закінчуються. Рано чи пізно час розставить все по місцях: залікує рани, зрівняє з землею старе життя та на його руїнах збудує нове.

Валерія та Станіслав усі ці роки не припиняли пошуки трьох загублених яєць драконів. І врешті вони були знайдені.  Пізніше з них вилупилося самиці, дозволивши рубіновим драконам продовжити своє існування.

Дружба з ними допомогла Мідним отримати під повний контроль Рубіновий перевал, що розділяв землі імперії та країну султанів. Від цього їхні статки тільки збільшилися.

В імператорській родині де Аурельо також все було добре. Філіп хоч не відразу, але визнав, що першу доньку назвав саме на честь сестри. Проте їхні стосунки почали теплішати тільки після візиту Мідних у столицю.

Марія кілька років листувалася з принцом Даниїлом і як тільки отримала від нього пропозицію шлюбу, відразу переїхала на його острів. І здається вони були щасливі. Марія — єдина з сім'ї, хто так і не пробачила Валерію та відмовилася приїхати на зустріч.

Софія ж через місяць після возз'єднання з сестрою вийшла заміж за короля далекої країни. Завдяки розуму та доброті вона дуже швидко завоювала прихильність народу і навіть стала правою рукою свого чоловіка. За нагоди Софія намагалася навідувати Валерію та Станіслава у їхньому замку та найчастіше з усіх кликала їх у гості. Діти Мідних називали її «улюбленою тітонькою».

З Мирославою сталося ще цікавіше. Ще з підліткового віку вона методично вела розмови з батьком, щоб отримати право не виходити заміж, а піти навчатися в академію. Врешті йому довелося дозволити їй, бо такий впертий характер та вміння командувати ігнорувати було важко. Хоча він поставив умови, які вона без проблем виконала. Мирослава пройшла всі вступні екзамени та стала найкращою ученицею у військовій академії. Після закінчення вийшла заміж за свого однокурсника та разом з ним активно будувала кар'єру. 

Олекса продовжив виконувати обов’язки принца. І хоч він хвилювався, що ніколи не зможе наблизитися до рівня батька, Луїза та Валерія запевняли його, що коли прийде час він перевершить всіх. Хто ми такі, щоб їм не вірити. 

Врешті, як би не склалася доля де Аурельо та Мідних через п'ятдесят, сто, двісті років, зараз усе було чудово.

_______

Ось і завершилася книга. Дякую, що були з героями увесь цей час. Діліться враженнями. Попереду на вас чекає ще багато цікавих історій