33.2

ЯРОСЛАВ 

Помаранчеве світло заходу проникало через маленькі вікна зали де знов зібралася Мала Рада. Повітря здавалося наповнене свинцем.

Імператор сидів на чолі столу повільно ковзаючи поглядом по присутніх. Здавалося він уже зробив свій вибір, але поки ніхто не міг зрозуміти у який бік.

Олекса виглядав напруженим, ніби досі перебував на полі бою. Так само як Філіп — чоловік нервово постукував пальцями по стільниці. Віддалік від них сиділа Марія, її спина була рівна мов струна, в очах палахкотіла паніка, яку не вдавалося приховати за маскою етикету.

Але найбільше його увагу привертала Софія. Вона вперше попросила право бути присутньою на засіданні. Її прохання стало для нього несподіванкою. Він читав доповіді вчителів та знав, що Софії важко зосереджуватися на навчанні. Більшу частину часу донька літала у хмарах. Зараз, за великим столом, ніби сиділа інша дівчина: вона трималася рівно, але без напруги, губи стиснуті, погляд впевнений. Єдине що видавало хвилювання, це руки — час від часу дівчина починала перекладати списані аркуші, що лежали біля неї. Імператору стало цікаво: що там приготувала молодша донька?

— Вислухавши ваші пропозиції, щодо вирішення цієї ситуації, — почав імператор низьким, вібруючим голосом, — я хочу послухати думку тих, хто до цього мовчав.

Софія підняла голову. В її очах не було страху, лише гострий, майже холодний блиск.

— Ваша Величносте, радники, — піднявшись на ноги, почала вона. — Я хотіла нагадати вам усім історію, що сталася кілька століть тому. Немає в імперії людини, яка не знає княгиню Каталі, мудрість та хоробрість якої врятувала наші землі від страшної біди. Вона говорила: сила не в мечах та навіть не в магії, а в руках, що тримаються одна за одну. Роз’єднаний дім ламається без удару. Ми обговорюємо не просто втечу принцеси. Ми обговорюємо законність союзу, який уже відбувся. Якщо ми підемо шляхом, який пропонує Філіп — шляхом насильства та фальсифікації храмових записів, ми самі підірвемо авторитет корони.

Марія зневажливо пирхнула, але Софія навіть не повернула голови.

— Ви кажете про честь сім’ї, — продовжила Софія, дивлячись прямо на Філіпа. — Але чи буде честю для імперії звістка про те, що імператор власноруч розірвав законний шлюб своєї доньки, вбивши її чоловіка? Це породить не лише чутки, а й прецедент. Якщо слово богів та закон консумації нічого не важать для принцеси, то вони нічого не важитимуть і для ваших підданих. Валерія заслуговує на те, щоб її вибір був визнаний, бо інакше ми визнаємо власну слабкість перед законом, який самі ж і встановили.

Імператор відчув, як десь глибоко в грудях ворухнулося дивне, майже забуте почуття — гордість. Його губи ледь сіпнулися в усмішці. 

— Досить! — Філіп різко підхопився. — Це пусті балачки! Софіє, ти хоч розумієш, що через неї під ударом опиняєтеся ви? Хто візьме за дружину сестру тієї, що стрибнула в ліжко до слуги? Вона зганьбила кров, яка тече в наших жилах. Відтоді, як вона переступила поріг палацу вона для всіх нас померла.

— Вона не померла, Філіпе, — спокійно перебила його Софія, хоча її голос став на тон нижче. — Якщо ти вб’єш Станіслава, ти зробиш із неї мученицю. А мучениця з імператорською кров’ю, це набагато небезпечніше, ніж щаслива дружина у вигнанні. Її відданість чоловікові зараз єдине, що тримає ситуацію в межах сімейного конфлікту. Зроби її вдовою і ти отримаєш жінку, якій нема чого втрачати.

— Вона зрадниця! — вигукнула Марія, підтримуючи брата. — Ми маємо повернути її та виправити все. 

— Новий шлюб не вирішить проблеми. Навіть якщо ви закриєте її навічно у вежі. — відрізала Софія. — А визнання шлюбу і тихе вигнання закриє цю книгу назавжди.

Піднявся неймовірний гвалт. Радники перекрикували один одного, Філіп сипав образами, Олекса намагався вставити слово, але Софія продовжувала стояти на своєму, не відводячи погляду від батька.

— Попри біль та образи зараз, ви любили її! І ти, Філіпе. І ти, Маріє. Батько… Благаю, як донька та сестра. Відпустіть Валерію у нову сім'ю.

Імператор мовчав, не відводячи погляду від середньої доньки. Кутики губ знову опустилися, ховаючи посмішку. Гнів все ще клекотів у грудях. Він хотів дослухатися до гарячих слів молодшого сина, стишити паніку в блакитних очах доньки. Один лише розчерк пера поставив би крапку, але не закрив би книгу, як сказала Софія. Почався б новий розділ, і невідомо що він міг їм принести. 

Попри суворість та деяку холодність він не був зроблений з каменю. Все життя дітей намагався робити все заради їхнього щастя. Але у випадку з Валерією не вийшло. Її прохання неможливо було виконати. 

Чоловік стиснув руку, що лежала на колінах у кулак. 

Вона народилася принцесою і нічого це не змінить. Він би її не відпустив навіть якби вона просила забрати заради цього титул. Бо бажав їй іншого щастя. Можливо це виглядало трохи егоїстично, як для батька.

Щоб на це сказала Лілія? Можливо він ніколи не розумів власних дітей? Вона пішла занадто рано, залишивши його одного з ними. 

Він не знайшов слова, щоб підтримати старшого сина, який від горя ледь не пішов за матір'ю у вогонь. Дивився, як Рія сиділа біля нього годинами. Там мав бути він. Тримати сина за руку та плакати разом з ним.

А Філіп… він його зараз не впізнавав. Імператор знав, що молодший син на нього сердився за те, що не дозволив одружитися на тій, кого він кохав, та змусив одружитися на княжні Марині. Хоча зараз його сімейне життя налагодилося і син щиро радів майбутній дитині.

Тихо зітхнувши, імператор підняв руку, і в залі миттєво стало тихо. Чоловік підвівся. Його постать закрила собою світло каміна, кидаючи довгу тінь на стіл.

— Я почув кожного з вас, — вимовив він, і кожне слово падало, як удар молота. Він обвів присутніх холодним поглядом. — Мала Рада закінчена. Рішення прийняте, і воно не підлягає обговоренню.

Він подивився на Софію і на мить, лише на одну коротку мить, у його очах промайнуло щось схоже на схвалення, перш ніж вони знову стали непроникними.