33.1

ФІЛІП

Коли засідання закінчилося Філіп першим вийшов в коридор. Там його вже чекала Марія, прихилившись до стіни та нервово перебираючи пальцями носову хустину. Побачивши старшого брата, дівчина кинулася до нього.

— Ну що? — різко спитала вона. — Що вирішили?

Філіп зупинився поряд з нею кинувши гнівний погляд на Олексу, що тільки вийшов із зали.

— Поки нічого.

Марія тихо охнула, стиснувши у руках хустку.

— Як же так? А як же… — очі миттєво наповнилися сльозами.

Філіп підняв руку, стиснувши плече сестри.

— Вона не зможе завадити твоєму майбутньому. Я зроблю все щоб ти та твої сестри знайшли гідних чоловіків.

— А що сказав батько? — спитала з надією у голосі.

— Він мовчав, — сухо відповів Філіп. — Олекса пропонував позбавити її спадку та залишити де вона є. Я не згоден. Це кине тінь на наш рід.

— Можливо тобі краще поїхати у те село та самому привезти її? — стишивши голос, сказала Марія, кинувши мимобіжний погляд на Олексу, що зупинився біля вікна неподалік від них. Щоки спалахнули рум'янцем, коли їхні очі зустрілися. Олекса дивився на них пронизливим поглядом, не кліпаючи.

— Якби ж я тільки міг дізнатися де вони сховалися, — процідив чоловік, стиснувши зуби. Повернувши голову, Філіп зустрівся поглядом з братом. Скривився, ніби з'їв скибку лимону. 

* * *

ОЛЕКСА 

Чоловік сидів на тахті у вітальні своїх покоїв та ритмічно гойдав рукою дерев'яну колиску. Маленький Олег спав, час від часу причмокуючи губами. Навряд він знав яка буря здійнялася над його сім’єю. 

 Луїса стояла біля високого вертикального ткацького станка, зосереджено вплітаючи кольорові нитки у майбутній гобелен.

Двері тихо стукнули й у вітальню зайшли Софія та Мира. Повернувши голову, жінка тихо зітхнула, продовжуючи свою справу.

— Якщо тобі цікаве засідання, я тебе розчарую. Поки нічого невідомо, — тихо сказав Олекса, піднявши очі на Софію.

Мирослава навшпиньки підійшла та сіла на тахту поряд, зазирнувши у колиску.

— Мені шкода. Більшість ради за те, щоб зробити все по тихому.

Софія стояла, нервово заламуючи пальці. Деякий час дівчина мовчала, напевно щось обдумуючи в голові.

— Коли наступне засідання? 

— Увечері, — важко зітхнув чоловік. — У нас не так багато часу щоб прийняти рішення. І… якщо вони вирішать вбити його… — замовк добираючи слова. — Мені не залишиться нічого іншого як попередити їх.

— Ти ж міг приховати від усіх те що знайшов їх! — голосно прошепотіла Софія, поставивши руки в боки. — Закрити рот капітанам.

Олекса хмикнув, не відводячи від неї погляду.

— Навряд це у мене вийшло. Вони давали присягу нашому батьку і не погодяться брехати навіть якщо я їх спробував залякати чи запропоную гроші. Та й для Валерії це краще. Якщо їх офіційно відпустять тоді вона зможе розпочати нове життя, а не буде до кінця життя переховуватися.

Дівчина насупилася. 

— Я хочу бути присутньою на Малій Раді? Як гадаєш це можливо? 

— Тобі краще це спитати у батька.

— А я? А мені? — відізвалася біля колиски Мирослава.

— Тобі точно ні, ти занадто маленька, — Олекса простягнув руку, скуйовдивши сестрі золотаве волосся. 

— Зачіска! — дівчинка відскочила, виставивши руки.

Олекса тихо розсміявся, дивлячись як сестра ображено пирхала та намагається пригладити розтріпану косу. Рія так само колись реагувала коли він намагався над нею жартувати.

Посмішка швидко зійшла з його губ. На серце ніби впав важкий камінь. Ковтнувши клубок, що став у горлі, чоловік спробував знов повернути думки до колиски. 

* * *

СОФІЯ 

Дівчина сиділа за довгим столом оточена товстими фоліантами. Якби ж вона слухала Валерію та краще вчилася, зараз було менше проблем. У бібліотеці стояла тиша, яку порушував лише шурхіт сторінок.

Думки хаотично крутилися навколо того, що вона почула сьогодні зранку. Хотілося вдарити Філіпа, як сказала тоді Мира, щоб вибити з його голови ті жорстокі думки. 

Але якою для неї стало несподіванкою, коли вона дізналася що не один він робить погоду у Малій Раді. Марія також була за те що чоловіка старшої сестри вбили, а саму Валерію тихо видали заміж. Це обурювало.

 Коли Софія побачила сестру біля батьківських покоїв та дізнавшись, що вона також просила дозвіл відвідати Малу Раду, дівчина ледь стрималася.

Руки самі стиснулися в кулаки при цій згадці.

— Пані, Софіє?

Дівчина підняла голову, перед нею стояв вчитель права сивочолий чоловік на ім'я `Адам.

— Пробачте, магістре, я зовсім забула, — Софія хотіла сказати, що у неї немає настрою, але раптом в голову прийшла думка: хто як не він найкраще знає закон? — Якщо ви не проти я хотіла провести урок тут. І у мене є кілька питань.

Магістр здивовано підняв брови, але сів навпроти.

— Скажіть… суто теоретично. Якщо жінка виходить заміж без дозволу батька, але обряд проведено за всіма правилами, і шлюб був консумований, чи може імператор або Жрецтво розірвати такий союз? 

Адам поправив окуляри, уважно подивившись на принцесу. Він відразу зрозумів про що вона насправді питає.

— Це складне питання, пані. З одного боку, воля суверена є вищою за закон. Але з іншого консумація шлюбу робить його «нерозривним» у очах Жерців. Якщо вони стали одним цілим, то розірвати це — значить вчинити гріх проти самих богів.

— Але Філіп каже, що Верховний жрець може анулювати його за гроші! — випалила Софія.

— Анулювання — це заява, що шлюбу ніколи не існувало, — пояснив магістр. — Наприклад, через примус або через те, що він не був закріплений у ліжку. Але якщо є свідки або докази того, що шлюб відбувся повністю... Це майже неможливо зробити законно.

— А якщо, наприклад, таємно вбити чоловіка, щоб знову видати жінку заміж? Це вважатиметься гріхом?