Розділ 27

КІРА

Ранок розпочався як завжди. Привівши себе до ладу, Кіра пішла забрати сніданок для принцеси. Штори вона вирішила поки не відчиняти, щоб Валерія могла довше поспати. Служниця сподівалася, що пані змогла заснути після того що було увечері.

Їй було щиро її шкода: коханню не доведеш, що воно не матиме майбутнього. 

Зітхнувши, Кіра, стискаючи пальцями тацю з гарячим чаєм та печивом, повернулася у їхній коридор. Біля дверей покоїв принцеси, як і десять хвилин тому стояв вартовий.

Жінка підтиснула губи, змірявши його поглядом. Вартовий дістав з кишені ключ та відчинив двері.

Попри очікування у кімнату пробивалося яскраве ранкове світло. Кіра здригнулася, відчувши холод, що торкнувся відкритої шкіри.

У покоях принцеси завжди панувало тепло, про це піклувалися магічні амулети у стінах. Зараз кімнатою гуляв пронизливий протяг.

Напружившись, жінка зробила крок, повернувши голову на дивний звук. Величезне вікно навпроти ліжка було розчахнуте навстіж, а важка штора билася об стіну, роздуваючись від вітру. Саме її звук вона почула. 

— Пані? — тихо покликала Кіра, відчуваючи, як у грудях зароджується незрозуміла тривога.

Жінка поставила тацю зі сніданком на стіл й підійшла до ліжка. Воно виявилося порожнім. Ковдра була відкинута, простирадла зім'яті. Усе виглядало так ніби на ньому ніхто не лежав уже кілька годин. 

«Але як?» 

— Пані? Валеріє? — голос служниці задрижав.

Вона метнулася поглядом по кімнаті, визирнула з вікна. Може, вона у вбиральні? У маленькій кімнаті поруч нікого не було. Кіра повернулася у спальню. Погляд знов упав на відкрите вікно, а потім на столик де стояла відкрита скринька. Коштовності зникли.

У голові Кіри наче щось клацнуло. Пазл зібрався. Паніка холодною хвилею накрила її з головою. Жінка кинулася до дверей, ледь не перечепившись об власну спідницю.

Вилетівши у коридор, вона наштовхнулася на вартового, який сонно позіхав, прихилившись до стіни.

— Де вона?! — закричала Кіра, миттєво вириваючи його з дрімоти. — Де принцеса?!

Вартовий сторопів, дивлячись на неї як на божевільну.

— У себе, — розгублено кліпнув він. — Я стою тут усю зміну. Двері були зачинені.

— Її там немає! — верескнула Кіра. В її голосі зазвучав справжній жах. — Вона зникла!

Обличчя вартового миттєво посіріло. Він грубо відштовхнув служницю та вбіг у покої. 

Це була катастрофа. 

З кімнати долинула лайка вартового. Він вибіг назад вже за мить.

— Залишайся тут! — крикнув чоловік та кудись побіг.

Вже за кілька хвилин палац ожив. Тишу розірвав бій дзвону.

Прихилившись спиною до стіни, Кіра стиснула пальцями тісний комір сукні.

«Що ж ви наробили, принцесо?!»

* * *

ВАЛЕРІЯ 

Дівчина сиділа на ліжку вкритому грубою тканиною поверх соломи. Пальці були стиснуті у замок та лежали на розшитій золотою ниткою спідниці. Дивовижний контраст.

Поглинута думками вона майже не чула, що відбувалося поруч. Двері відчинилися з противним скреготом впускаючи у кімнату Станіслава з тацею. Дівчина запізно здригнулась, повернувши на нього голову.

— Я приніс нам вечерю, — чоловік поставивши тацю з двома тарілками, підійшов до неї. Дівчина знов опустила голову. — Кохана, — присів навпочіпки, торкнувшись до її руки, — все добре?

Вона хитнула головою, губи зігнулися у вимученій посмішці.

— Я просто втомилася, — збрехала. — Ми тут затримаємося на довго? 

— Вночі небезпечно їхати. Треба дочекатися світанку.

— А як же храм?.. Ти його знайшов? — спитала, нарешті подивившись йому в очі.

— Немає. Але мені сказали, що на південь звідси є такий. Там ми нарешті зможемо одружитися.

— Ти не боїшся, що жрець донесе на нас моєму батькові?

Чоловік зітхнув стиснувши її долоню у своїй.

— Все буде добре, вір мені.

Валерія кивнула, подарувавши вже більш теплу посмішку.

— Я тобі вірю, Славо.

У животі недоречно забурчало. Знітившись, дівчина вивільнила свою долоню.

— Що ти там приніс? — ніздрі відчули запах чогось гарячого.

Чоловік посміхнувся кутиками губ, здіймаючись на ноги та подаючи їй долоню. Дівчина вклала у неї холодні пальці, разом з ним підійшла до столу.

На таці стояли дві тарілки з супом, скибки хліба та кілька шматочків м'яса. Живіт знов голосно забурчав, радіючи їжі. 

Вона не пам'ятала коли повноцінно їла. Під час вчорашнього банкету принцеса майже не торкнулася страв. Вечерю змусила Кіру повернути назад на кухню. Хто ж знав, що їй знадобляться ще сили? Та й зупинитися щоб щось перекусити потім не було змоги, треба було встигнути втекти подалі від столиці.

Довелося докласти зусилля, щоб не накинутися на суп. Станіслав сидів поруч, швидко працюючи ложкою. Кинувши на нього заздрісний погляд, дівчина відкинула палацовий етикет, схопивши шматок м'яса руками.

Такої смачної їжі вона ще не їла.

Після вечері питання знову повернулося до ліжка. У цьому номері воно було лиш одне. Та й навіть з цим їм посміхнулася удача, бо наближалася пора осінніх свят і багато людей зїджалися до столиці й більшість готелей та заїзжих дворів були зайняті.

— Я ляжу на підлозі, — Станіслав вирішив взяти ініціативу на себе.

Дівчина скосила очі на ліжко, та підтиснула губи. Було вже занадто пізно щоб вдавати з себе леді.

— Можеш лягти поруч зі мною. Тут небагато місця комусь доведеться лягти боком… Але якщо ти мене обіймеш можливо буде зручно, — Валерія відчула, як на щоках спалахнув рум'янець але очі опускати не поспішала.

— Я думав… — чоловік завмер, не вірячи власним вухам. — Ти справді хочеш?..

— Ми і так скоро будемо чоловіком та дружиною, — голос здригнувся, Валерія швидко опустила очі в підлогу. — Тому… Я не бачу проблем якщо ми просто поспимо разом.