Розділ 26

СТАНІСЛАВ 

Чоловік кинув останню сорочку в дорожню сумку, краєм ока зиркнувши на двері. Там, схрестивши руки на грудях стояв начальник варти. Він мовчав, не підганяючи, але його погляд був доволі красномовним.

Станіслав програв і тепер ворота палацу для нього закриються назавжди. 

Чоловік гірко всміхнувся. На що він розраховував коли робив їй пропозицію? Невже думав що йому бідному дворянину дозволять одружитися на доньці імператора? Те, що його просто переводять у гарнізон на кордоні з областью Летія, а не кинули у в'язницю, було актом нечуваного милосердя. Плата за врятоване життя принца.

Він затягнув ремінь на сумці та нарешті обвів кімнату поглядом. 

«Дурень, — він не зміг протриматися тут навіть пів року. — Який же я дурень.»

Чоловік ненавидів себе за те що не зупинив кохану. Коли Рія з палаючими очима говорила про батьківську обіцянку треба було її відмовити. Не треба було давати обом надію…

«Ідіот»

Розмріявся. Дорослий чоловік, який бачив війну та кров, але повірив у казку де герой отримує принцесу.

​Найгірше було те, що він навіть не міг попрощатися. 

«Що їй скажуть? Правду? Чи впевнять, що він її покинув, як отримав нову пропозицію роботи?» Він знав, що вона ніколи не повірить у це.

​Двері різко відчинилися, змусивши начальника варти витягнутися в струнку. ​У кімнату зайшов Олекса. Принц був ще у святковому одязі, але його обличчя було похмурішим за грозове небо. 

Він зупинився посеред кімнати, дивлячись на зібрані речі на застеленому ліжку, а потім перевів важкий погляд на свого зброєносця. У кімнаті залягла важка тиша.

​— Та жінка, — глухо промовив Олекса. — Та, яку ти кохаєш… Це моя сестра?

Станіслав міцно стиснув губи, не опускаючи очей. Це мовчання виявилося гучнішим за будь-які слова.

​Олекса запустив п'ятірню у світлі кучері, ледь скуйовдивши волосся. Відкрив рот щоб щось сказати, але майже відразу закрив його. І так кілька разів. У його погляді стояло розчарування.

​— Ти розумієш, що це неможливо, — сказав він нарешті. 

​Станіслав мовчав. Він це знав.

— Ось твій рекомендаційний лист, — принц протягнув йому сувій скріплений сургучною печаткою, який до цього стискав у руці.

​— Так буде краще, — різко кинув Олекса, відвернувшись до дверей. — Для всіх нас… Викинь її з голови, — міцно стиснув щелепу щоб не сказати чогось зайвого. 

— Скажіть їй правду, — здавлено мовив Станіслав, — Якщо ми більше не побачимось я не хочу щоб вона думала що я по власній волі її покинув.

​Принц вийшов не сказавши ні слова. 

​— Час, — коротко кинув начальник варти.

Останній раз обвівши кімнату поглядом, Станіслав закинув сумку на плече та рушив за начальником варти.

 ​Вони йшли довгими коридорами палацу ніби навмисно уникаючи людських очей. Міцно стиснувши губи, чоловік намагався не дивитися по сторонах. Він знав, що ЇЇ тут не побачить, а до всього іншого він залишився байдужим.

​Біля задніх воріт на нього вже чекав осідланий кінь. 

— Не змарнуй цей шанс, — сказав начальник варти, підтискаючи губи. Переступивши з ноги на ногу чоловік простягнув долоню, — Ти хороший воїн, Станіславе. Не сприймай це як вигнання.

Станіслав потиснув, вимучивши з себе посмішку. Після цього ​він підійшов до коня, прив'язавши сумку до сідла. 

Тепле осіннє повітря торкнулося шкіри обличчя. Закривши очі, чоловік дозволив уяві намалювати її ніжну долоню. Вона більше ніколи не засміється з його жартів, не обійме так ніби у ньому був увесь її світ.

«У тобі був мій світ, Ріє» — відкривши очі, чоловік сумно подивився на зачинені ворота палацу.

Стиснув повідці, кінь під ним пирхнув, рушивши кроком по широкій дорозі, що мала привести його за межі столиці.

Там на сході розпочнеться зовсім інше життя.

— Викинь її з голови… — губи самі прошепотіли слова, що перед цим казав Олекса. Щелепа стиснулася так, що заскрипіли зуби. — Як би не так.

​Він не збирався здаватися. Ця історія тільки починалася.

* * *