Розділ 25

ВАЛЕРІЯ 

Це вже стало звичкою. Вони сиділи на килимі у напівтемряві кімнати.

Притулившись спиною до його грудей, дівчина відчувала як б'ється його серце. Він ніжно цілував її у скроню, вдихаючи аромат троянд яким пахло волосся. Рука гладила плече, стискаючи пальцями тканину сукні. 

— Завтра великий бенкет на вашу честь, — тихо промовила Рія, переплітаючи їхні пальці. — Весь двір збереться.

— Я знаю, — відповів Станіслав. — Я буду там. Стоятиму за кріслом принца.

Валерія рвучко розвернулася в його обіймах, зазираючи в очі.

— Я завтра поговорю з батьком про нас!

Станіслав напружився:

— Ріє… 

— Він обіцяв мені! — гаряче перебила вона. — Коли ви поїхали на битву він дав слово, що дослухається до мого вибору. Ти тепер герой. Ти врятував життя спадкоємцю! Він погодиться, от побачиш! 

Станіслав дивився на її натхненне обличчя і не мав сили заперечити. Після розмови з Олексою у нього не було ілюзій. Він не бачив іншого виходу, як тікати.

 Чоловік промовчав, міцніше притиснувши її до себе.

— Сподіваюся, що так і буде, — прошепотів він, цілуючи її у губи.

* * *

Палац із самого рання перетворився на вулик. Слуги бігали по коридорах, несучі таці з їжею та глеки з вином у бенкетну залу. Килими вже були начищені, вікна вимиті.

Валерія, вбрана у розкішну сукню кольору світанку, стояла перед невеликим настінним дзеркалом, поки Луїса допомагала їй прилаштувати діадему.

— Я вирішила… Піду зараз до батька, — сказала Валерія дивлячись на своє відображення, — попрошу дозвіл на шлюб зі Славою.

Луїса завмерла. Її руки, що тримали шпильку, здригнулися.

— Ріє… не треба, — тихо промовила жінка. — Це не дуже хороша ідея.

— Але ж ти сама казала! — Валерія обернулася, в її очах стояло здивування. — Ти казала: якщо він повернеться живим, я маю слухати серце!

— Я сказала це на емоціях! — Луїса нервово закусила губу. — Я боялася, що вони загинуть. Але зараз… Імператор ніколи не дозволить тобі одружитися на чоловікові із збіднілого дворянства.

— Він герой. Він врятував життя Олексі, — насупилася дівчина.

Луїса здригнулася, згадка цього приносила їй біль:

— Ріє… Те що він зробив на полі бою неоціненно. Якби у мене була можливість я б зробила усе щоб ви були разом. Але… Герой він чи ні, прірва між вами величезна.

— Батько завжди тримає слово, — вперто сказала Валерія, підбираючи поділ сукні. — Він любить мене та дасть дозвіл!

Дівчина вийшла, залишаючи Луїсу далі готуватися до свята. Стиснувши кулаки, Валерія рушила до батька.

У покоях імператора пахло воском і старим папером. На стільниці з темного дерева лежали сувої які він скоріш за все перед цим читав. Батько стояв біля столу вже одягнений в парадний одяг.

— Батьку! — дівчина кинулася в його обійми, затримавшись у них на кілька секунд. — Я хотіла з вами поговорити!

Вона палко почала, нагадавши про подвиг Станіслава, сказала як сильно його кохає і що цей союз міг принести користь сім'ї. Коли дівчина замовкла, серце калатало так, що, здавалося, вирветься з грудей.

Імператор здивовано підняв брови, у всьому іншому його обличчя залишилося незмінним. Вона боялася, що він розгнівається, але він розсміявся, ніби вона сказала щось кумедне.

— Зброєносець Олекси?.. — промовив він. — Ох, Валеріє. Ти завжди була мрійницею.

— Батьку, ви ж обіцяли… — голос здригнувся, всередині все стиснулося від страху. — Моє серце належить йому. Я кохаю його так само, як ви кохали мою матір. Дозвольте мені вийти за нього заміж! Так ви зробите мене найщасливішою донькою на світі!

Імператор зробив крок до неї, взявши під руку. Губи сіпнулися в посмішці.

— Гості чекають, доню. Негоже затримуватися. Ходімо. Ми поговоримо про це пізніше.

Він повів її до виходу, так і не давши відповіді. Валерія відчула ніби горло щось стиснуло — його усмішка більше не здавалася дівчині теплою.

* * *

ЛУЇСА

Банкетна зала тонула у світлі сотень свічок. Біля стіни сиділи музиканти, перебираючи струни, час від часу їх заглушали голоси гостей та дзвін посуду.

Валерія сиділа біля Софії, яка весело щебетала з Марією. Вона посміхалася, кивала, але її очі гарячково шукали Славу. Він кудись зник кілька хвилин тому.

Луїса сидячи по ліву руку від чоловіка час від часу поглядала на імператора та його старшу доньку. Чи поговорила Рія з ним? Вона бачила, як імператор не припиняючи люб'язно розмовляти з послом сусіднього королівства хитнув головою у бік начальника варти. Той, як тінь ковзнув до нього. Луїса не розчула, що вони казали, але чітко прочитала по губах того: «Станіслав»

Її кинуло в тремтіння. Вартовий вклонився і зник у бічних дверях, через кілька секунд імператор перепросивши у посла, встав зі столу. 

Серце Луїси забилося швидко. Вона почала нервово кусати губи, не знаючи що їй робити. 

— Любий, мені треба відійти на кілька хвилин, — зібравшись з думками, прошепотіла вона на вухо Олексі.

— Тільки швидко, скоро новий тост, — кивнув принц, відпиваючи вино.

Луїса вислизнула з зали до бічного коридору де нещодавно зникли імператор та начальник варти.

Йдучи навшпиньках, жінка прислухалася. Вони не могли відійти далеко. Раптом за дверима за якими знаходилася зала для нарад почулися кроки і за ними голос.

Луїса притислася до дверей, молючись, щоб ніхто не проходив повз.

— …і що ж у тебе з моєю донькою, хлопче? — голос імператора звучав аж занадто буденно.

— Я кохаю її, Ваша Величносте. І хочу просити дозволу на шлюб. 

— Як давно це триває? 

Залягла тиша. Луїса затамувала подих. 

— Я закохався з першого погляду, — твердо відповів Станіслав. — Але я не смію переходити межі, щоб не заплямувати честь принцеси.