Розділ 22

СТАНІСЛАВ 

Стояла неприродна тиша.

На місці де колись було село залишилася лише обвуглена земля без жодного залишку рослинності. Повітря помітно нагрілося.

Кінь під сідлом Станіслава хропів, нервово переступаючи ногами. Поруч Олекса віддавав нові накази. Обличчя чоловіків було сірим від попелу, воно набивалося в рот та ніс, викликаючи кашель.

Маги перегрупувалися швидко відновлюючи захисний купол після минулої атаки. 

Дракониця гралася з ними: піднімаючись достатньо високо, щоб до неї не могла дістати жодна стріла, то несподівано з'являлася. 

— Вона тут! — закричав Олекса, стискаючи меч. — Приготуватися! Тримати стрій!

Небо наче розкололося. З-за низьких хмар каменем вниз упала величезна тінь. Земля здригнулася так сильно, що кілька вершників вилетіли з сідел. Перед ними, за якусь сотню кроків, приземлилася дракониця. Її луска була наче вирізьблена з дорогоцінних рубінів. Велетенські шкірясті крила закрили собою Златан.

Звір вгризався кігтями в землю, вириваючи пласти грунту, готуючись до стрибка. Дракониця закинула голову до неба і видала звук, від якого, здавалося, луснуть барабанні перетинки. Кожне її ревіння було просякнуто люттю. 

 Станіслав закрив вуха руками, хоч на голові й був шолом. 

У момент коли вони зрозуміли, що це саме дракониця досвідчених воїнів накрив жах. Усі знали наскільки небезпечні самки драконів. З ними неможливо домовитися, особливо коли вона вже відчула смак крові. 

Думки шалено летіли в голові Станіслава. Він думав, що могло її змусити покинути гори та вирушити так далеко на захід? Голод? Невже у горах з'явився хтось страшніший за рубінових драконів? Де зараз її сородичі? Питань було більше ніж відповідей. Чоловік перевів погляд убік, помічаючи боковим зором принца.

 Губи Олекси стиснулися в тонку лінію. Він сидів на білосніжному коні, ні на секунду не втрачаючи пильності.

 — Маги, підняти щити! Лучники, бийте по очах!

Повітря загуділо від сотень стріл. Масивна голова звіра рвучко повернула, від чого вони вдарили в рубінову луску. Не завдавши шкоди, стріли відскочили від неї, розламуючись на друзки. Але одна з них потрапила між пластин.

Дракониця, розлючена болем, видихнула потік полум'я у стрій. Маги миттєво почали плести нові заклинання, від чого повітря замерехтіло. Полум'я вдарилося у купол, розбиваючись. Станіслав побачив, як один з магів впав на коліна, виплюнувши згусток крові. 

— Кіннота! — Олекса підняв сяючий від магії меч, і важка кіннота, скориставшись моментом, поки дракониця набирала повітря, кинулася в атаку.

Станіслав мчав поруч із принцом. Світ вже давно звузився до прорізу в шоломі. Гуркіт, іржання коней, крики людей і нелюдське ревіння звіра злилися в один суцільний хаос.

Дракониця махнула хвостом, вкритим гострими шипами. Удар був такої сили, що зім’яв лівий фланг, мов іграшкових солдатиків.

Олекса проскочив під черевом чудовиська, завдаючи удару знизу. Меч скрегонув по лусці, і з рани бризнула червона, паруюча кров. Дракониця завила і різко розвернулася, фіксуючи свій вертикальний зміїний погляд на принці.

Олекса смикнув повід, намагаючись розвернути коня, та той, збожеволівши від страху, звівся дибки. Принц хитнувся, злетівши з сідла просто під майбутній вогняний струмінь.

— Олексо! — закричав Станіслав.

Він був найближче. Маги не встигали. Дракону потрібна була нова ціль. Тіло спрацювало швидше, ніж він встиг подумати. Станіслав ударив свого коня чоботами, вириваючись уперед. Він рвонув боком, перекриваючи собою принца.

— Гей! — гаркнув він, активуючи магічний браслет-артефакт. — Сюди дивись, тварюко!

Дракониця рвучко повернула трикутну морду, видихаючи вогонь.

Магічний захист заіскрився та тріснув. Світ вибухнув червоним. Жар був такий, що, здавалося, плавився метал обладунків. Він відчув різкий, пекучий біль у правому боці.

Ударна хвиля знесла його з сідла. Чоловік впав у бруд, вдарившись головою об щось тверде. В очах потемніло.

Крізь дзвін у вухах він чув, як Олекса, піднявшись із землі, щось закричав. Поки дракониця видихала останні іскри на те місце, де щойно був зброєносець, принц опинився біля її шиї. Не можна було втрачати момент. 

Олекса стрибнув, вкладаючи всю свою вагу і лють в один удар. Меч вибухнув від магії, знайшовши вразливе місце, там, де рубінова луска переходила в м’яку шкіру під нижньою щелепою. Клинок увійшов глибоко, але недостатньо щоб вбити.

Дракониця захрипіла, з її пащі ринула кров, заливаючи чоловіка. Вона вдарила хвостом повітря, зносячи собою всіх хто опинився поряд. Попри серйозну рану вона не збиралася помирати. 

Кинувши меч у її шиї, Олекса відкотився вбік, ледве уникнувши удару пазуристої лапи, що зорала землю там, де він був секунду тому.

— Вона відкрилась! — закричав головний маг.

Троє магів, що ще стояли на ногах, синхронно викинули руки з жезлами вперед. Дракониця заревіла ще страшніше, намагаючись розірвати магічні пута, і один із ланцюгів луснув із дзвоном, відкинувши мага на руїни кам'яного будинку.

Станіслав сіпнувся, він лежав на землі, після того як впав з коня. Темрява відступила не одразу. Вона чіплялася за свідомість липкими обіймами, але пекучий біль у боці, немов розпечене залізо, різко повернув Станіслава до реальності.

«Повернись до мене! ПОВЕРНИСЬ!» — голос Рії в голові заглушив ревіння дракона.

Чоловік розплющив очі й закашлявся від їдкого диму. Світ хитався. Станіслав сперся на лікті, спльовуючи кров.

Він зрозумів, що Олекса беззахисний. Принц намагався дістатися до іншого меча, що лежав у багнюці, але дракониця вже повернула до нього свою закривавлену морду, готуючись до останнього, смертельного ривка.

«Чому ти завжди лізеш поперед всіх? Чому не можеш командувати з намету?» — питання було риторичним.

— Ні! — прохрипів Станіслав. Він вже не встигав до принца.