Розділ 17

ВАЛЕРІЯ 

— Моя принцесо, — кинувся до неї Слава, згрібаючи дівчину в обійми. Зариваючись носом у волосся, що пахло лавандовим шампунем. — Ріє! — важко дихав.

Дівчина завмерла, ковзнувши долонями на талію. Груба тканина сорочки трохи поколювала гарячі від сонця долоні.

— Усе добре, — прошепотіла, притискаючись до грудей. — Я скоро повернуся в столицю. Ми деякий час не побачимося… — глитнула, намагаючись втримати тремтіння. 

— Головне, щоб ти видужала.

Дівчина підібгала губи, відчуваючи як провина стискає горло.

— Славо… — відсунулася, щоб бачити його обличчя. Їй хотілося розповісти, що все це була брехня і їй нічого не загрожує. Але якщо раптом про це хтось почує все буде марно. Зітхнувши, принцеса облизала губи. 

Чоловік дивився, очікуючи, що вона продовжить, але дівчина мовчала.

— Що таке? — у його очах спалахнуло хвилювання.

— Все добре, — зітхнула вона, все ж не наважившись розкрити правду. Піднявши руку торкнулася його шорсткої щоки: — Я тебе кохаю.

Погляд чоловіка пом'якшав. Нахиливши голову, поцілував тоненькі пальці.

— Я тебе теж кохаю, моя принцесо. 

Дівчина зашарілася, що було завжди, як він до неї так звертався. Його голосом це звучало особливо.

Що буде якщо вона залишить палац? Чим далі думала тим більше здавалося, що одного кохання мало. 

— Я піду...

Валерія сумно посміхнулася, погладивши щоку. І знов вони мали розлучатися. Але можливо після у них буде шанс на щастя.

Вставши навшпиньки дівчина коротко поцілувала його і відразу відступила.

— Побачимося у палаці. 

Зробивши крок назад, принцеса розвернулася та швидко пішла геть. У коридорі нікого не було. Покрутивши головою, дівчина рушила убік двору де на неї вже чекала карета, що мала відвести до портальної арки.

* * *

ІМПЕРАТОР 

Чоловік сидів, підперши кулаком щоку. Перед ним на столі лежав чистий аркуш. 

Усі хвалили його блискучий розум. Йому не було рівних в підписані вигідних угод. Весілля дітей мало поповнити цей список. Олекса одружився на заморській принцесі, Філіп — доньці Великого князя Аліссії. Вибір для Валерії був найважчим. Він сумнівався кому надавати перевагу: йому подобався старший кандидат який міг підсилити армію. Але він був лише на десять років молодший за нього. Це було занадто.

 Даниїл був лиш на кілька років старший за Валерію і шлюб з ним приносив вигідні торгові договори. Саме тому на ньому зупинився вибір.

Але тепер після того, що сказав йому лікар про це навіть мови не йшлося. Він не готовий відправляти доньку на вірну смерть. На нещастя її спіткала та сама хвороба, що забрала його кохану дружину.

Імператор потер очі пальцями, думаючи що написати принцу Даниїлу.

Стукнули двері.

— Ваша Величність, принцеса повернулася у палац.

Чоловік кивнув слузі, взявши перо й вмочивши в каламар. 

* * *

ВАЛЕРІЯ 

Вона міряла кімнату кроками, кусаючи губи та стискаючи кулаки. Батько виглядав розгніваним, коли вона мимохідь побачила його у коридорі, коли він зустрічав послів. Настрій у нього був кепський.

«Про що він говоритиме з ними?»

За дверима раптово почулися швидкі кроки. Дівчина завмерла, затамувавши подих. Кілька секунд тягнулися довго, перш ніж двері рвучко прочинилися і в покої майже влетіла Кіра.

— Імператор… — вона зупинилася, переводячи дихання. — Заручини анульовано!

У грудях Валерії ніби спалахнув вогонь. Вона різко прикусила щоку, стримуючи сміх, що рвався назовні.

— Точно? — голос тремтів.

— Так. Граф Лайоне тільки що вийшов від імператора.

— Батько сильно злий на мене?..

Кіра глипнула на принцесу.

— Чому він має на вас злитися? Ви не винні, що вас спіткала хвороба.

Валерія зітхнула, збираючи пальцями складки спідниці, почуття провини з'їдало з середини.

— А як же моє весілля? Що тепер буде зі мною?

— У найближчий час це питання не підніматиметься.

Валерія полегшено видихнула. Ноги зробилися важкими. Вона опустилася на стілець, щоб не впасти.

— Хочете чогось, пані? Я збираюся на кухню.

Дівчина задумалася.

— Соку. Дякую, Кіро, — посміхнулася ледь помітно. — Я трохи полежу. А потім хочу, щоб ми вийшли у сад.

Служниця кивнула і зникла за дверима. Валерія повільно перевела подих. Здавалося, тягар, що тримав її усі ці дні, нарешті впав.