Розділ 14

ВАЛЕРІЯ 

Спершись обома руками на ковдру, Валерія слухала морський прибій. Хвилі ритмічно накочувалися на берег, здається жодного разу не збившись. 

Поряд сміялися брати та сестри, переповідаючи різні історії. Валерія слухала їх краєм вуха, усі думки тонули у звуках хвиль. Ще дитиною вона майже кожне літо відпочивала тут з батьками та старшими братами. 

Ін-Віталі було невеликим містечком з охайними будиночками, крамницями та зеленими вуличками. Переважна більшість місцевих жителів були середнього чи високого класу. 

Після одруження Філіпа він віддав сімейний маєток їм з Мариною, щоб дівчина не сумувала за рідними краєвидами. Це був дуже щедрий подарунок від імператора, особливо враховуючи причину по якій вони там живуть.

Валерія підтиснула губи, думаючи про те, що батько ніколи не був поганим чи несправедливим до них. Можливо вона даремно переживає і варто щиро поговорити з ним про свою любов до Станіслава. Можливо він знайде краще рішення. У нього окрім неї ще три доньки: та ж Марія чи Софія мріють вийти заміж за принців. Якби батько прийняв її вибір вона б могла залишитися у сім'ї. Тим паче Слава не якийсь бідний музикант, він з дворянського роду.

Дівчина важко зітхнула, перевівши погляд на тарілку з фруктами, що стояла поряд на ковдрі. 

«І цим самим створить прецедент для інших, — це одна з причин чому нерівний шлюб всіляко заборонявся. — Якби ж Славо, ти був хоча б князем…»

Думки вже вкотре заходили у глухий кут.

— Валері, ти з нами? — насмішкуватий голос Філіпа вирвав її з виру думок.

Дівчина здригнулася, перевівши на нього погляд.

— Усе добре, Філ, — спробувала посміхнутися вона. — Просто задумалася. У тебе тут гарно, тихо.

— Мені також тут більше подобається за столицю. А ще можна купатися у морі, — підморгнув він сестрі.

— Як у дитинстві, — розсміялася Валерія, підставляючи обличчя м'яким променям вечірнього Златану. — Я б скупалася, якби у мене був з собою купальний одяг, — зітхнула. 

Прикривши очі, дівчина дорахувала до трьох.

— Ніхто тебе не дорікатиме, якщо ти підеш купатися у нижній сорочці, або… 

Філіп не договорив, отримавши ліктем убік від старшого брата. Пирхнув:

— Тут вам не столиця. Відправимо слуг подалі і можна купатися без нічого. 

Валерія вдячно посміхнулася Філіпу, встаючи на ноги та почала швидко розшнуровувати сукню.

— У тебе навіть немає рушника, — помітив Олекса.

— Нічого страшного. Я швидко залізу у воду і відразу вилізу. А потім швидко побіжу перевдягатися.

Не слухаючи вже бубоніння старшого брата дівчина побігла до хвиль. 

— Можна я?! — скочила на ноги Софія.

— Ні, — насупив брови Олекса, кинувши невдоволений погляд на молодшого брата. — Купатися будемо завтра. Вже пізно.

— Та кинь це, нічого з ними не станеться, — похитав головою Філіп кинувши бісенят сестрі.

На перший дотик вода здалася крижаною. Валерія зробила кілька обережних кроків, пальці занурювалися у пісок. За спиною чулися голоси.

«Квочка, — губи скривилися в посмішці».

Не озираючись, дівчина пришвидшила крок, торкаючись долонями гребнів хвиль. Вода вже не здавалася холодною, навпаки була схожа на парне молоко.

Зайшовши по пояс, принцеса кинула погляд через плече: родичі ще сперечалися. Хмикнувши, вона затримала дихання та пірнула. Відразу всі голоси зникли.

Відкривши очі, дівчина ледь примружилася, несподівано побачивши на дні невелику ракушку. Вона ніби знов перенеслася у дитинство, коли плавала разом з матір'ю. Мати ніколи не заходила далеко, а вона як дельфінчик стрибала через хвилі.

Саме солона вода, як сказав лікар, стала причиною її швидкої смерті. Але це сталося не тут, імператриця захворіла коли їздила у портове місто на південь від Ін-Віталі.

Опустивши руку, Валерія зачерпнула пригоршню вологого піску, нарешті пальці схопили ракушку-гребінець. Це була неймовірна удача. Стиснувши у долоні знахідку, дівчина виринула на поверхню.

Вона була відсутня лише кілька секунд, за цей час майже нічого не змінилося. Небо продовжувало фарбуватися в помаранчеві вечірні кольори, але до ночі ще було далеко.

Довга волога сорочка прилипла до тіла, від чого підкреслювався кожен вигин. Дівчина здригнулася від легкого вітерця, що торкнувся холодом до шкіри.

— Вода чудова! — підбігла до родичів, схопивши з ковдри сукню. — Ти даремно був проти!

Швидко надівши її через голову, дівчина не стала чіпати зав'язки.

— Влаштуємо завтра перегони? — дівчина підморгнула Мирославі, а та радісно заплескала в долоні. — Подивимося чи став ти швидшим? — кинула Філіпу.

Побажавши родичам «спокійної ночі», вона пішла мугикаючи під ніс пісеньку. 

* * *

ОЛЕКСА 

Ранок розпочався з важкої новини. Молодий чоловік сидів на стільчику біля ліжка сестри, погладжуючи великим пальцем вологу долоню дівчини. Її губи тремтіли, ніби вона ось-ось збиралася розплакатися.

— Ну кажи вже… Ти казав, а я не послухала.

Олекса зітхнув, хитнувши головою.

— Не буду.

— Якби я послухалася тебе, не захворіла б, — голос Валерії звучав хрипло, важко. Ковтнувши клубок, що засів у горлі, вона повернула голову на бік і з очей потекли сльози.

— Все буде добре, — молодий чоловік сильніше стиснув долоню сестри. — Лікар швидко поставить тебе на ноги, — дівчина знов схлипнула і він підтиснув губи, шукаючи, що сказати. — Ти ж у мене сильна, сестричко. Не плач. Скоро все мине.

— Йди будь ласка. Я не хочу щоб і ти захворів, — вивільнивши долоню вона спробувала подарувати йому посмішку. Сил вистачило лиш трошки підняти кутики губ.

Олекса кивнув.

— Відпочивай. Я попрошу щоб тобі зварили бульйон. Якщо що відразу клич Кіру!

Йому не хотілося йти, якесь неприємне відчуття давило на груди. Страх, що він нічого не може зробити. Валерія майже не хворіла за вісімнадцять років. Вона й народилася здоровішою за них. З усіх дітей імператора найраніше навчилася ходити, постійно хотіла кудись втекти.