Розділ 13

ВАЛЕРІЯ

Вже пообіді вони стояли перед маєтком Філіпа де Аурельо — другого сина імператора та намісника Ін-Віталі.

 Їх з Мариною дім знаходився біля самого моря, так що зранку можна було прокидатися під звуки хвиль. Він був витонченим, з м'якими лініями, світлими навіть білосніжними стінами. Недалеко від берега проходила тепла течія, тому навіть взимку залишалася приємна температура. 

Попри наявність портальних арок Валерія бачила старшого брата півроку тому, коли святкували його весілля. 

Валерія стоячи перед широкими сходами вдихала тепле солоне повітря, мружачись від яскравого світла Златану. Двір маєтку потопав у зелені та квітах. Слуги діставали з карети скрині з речами та заносили їх усередину будинку.

— Як же тут гарно, — прошепотіла вона.

— Ти ще не бачила вітальню та бібліотеку. Ми там нещодавно зробили ремонт, — почувся над вухом веселий чоловічий голос.

Дівчина здригнулася, а потім розпливлася в посмішці. 

— Філ! 

— Чудово виглядаєш, сестричко, — він чмокнув її у щоку, й відступив на крок.

До нього підбігла Мирослава, простягаючи руки. Філіп нахилився й легко підняв дівчинку.

— Та ти вже зовсім доросла! — промовив він з усмішкою, але від пильного ока Марії не сховалося, як округлилися його очі від несподіваної ваги сестрички. 

Марія тихо хмикнула, й губи розпливлися в теплій усмішці. 

— А навчиш кидати ніж? — серйозно запитала Мирослава, обіймаючи його за шию.

Філіп розсміявся, переводячи погляд на всіх інших.

— Щось залишається незмінним.  

Поки він вітався з братом та сестрами на сходи вийшла рудоволоса жінка з округлим ледь блідим обличчям. На ній була легка блакитна сукня, що струменіла від грудей до підлоги. Помітивши її, Валерія посміхнулась кутиками губ. Марина була повною протилежністю своєму чоловіку.

— Привіт. Пробачте, я трохи затрималась. Погано себе почувала, — сказала молода жінка, винувато посміхнувшись. Вагітність поки майже не кидалася у вічі.

Валерія з Мариною обмінялися привітаннями, коли до них підійшла Луїса сяючи усмішкою.

— Привід подруго по обмеженням, — здавлено розсміялася вона, тримаючи руками великий живіт. Жінка хоч раділа що носить дитину, але дуже сумувала за життям, коли могла швидко ходити. — Обійняти тебе можу лише боком!

Марина співчутливо посміхнулася, й на її блідому обличчі спалахнув легкий рум'янець.

— Прошу у мій скромний будинок, — Філіп кивнув на двері, поставивши Мирославу на землю. — Слуги вже підготували для вас покої. Якщо хочете освіжитися вам негайно підготують ванну, — продовжив він, коли вони ступили в хол: — Не люблю портали. Після них, здається, залишається липкий слід. — здавлено розсміявся.

* * *

Валерія лежала у ванній, поклавши голову на бортик, подумки перебираючи варіанти дій. Якщо все складеться добре, батько сам розірве заручини.

Вона думала над тим, що це скоріш за все нагадає йому болючі спогади.

Вода у ванній почала холонути і дівчина підігріла її магією.

— Ай, — тихо зойкнула, від того, що та стала аж занадто гарячою.

Насупившись, принцеса, сіла, обійнявши коліна руками. Бульбашки піни вже майже розчинилися у воді.

Те, що вона задумала було не правильним.

«Але що потім? Як змусити батька не шукати іншого нареченого?»

Черв'ячок сумніву час від часу нагадував про себе.

«Якби ж я не зробила помилку, — у своєму коханні до Слави вона не сумнівалася, але у випадку якщо все зруйнується, є вірогідність що новий наречений буде набагато гірший. Стільки було випадків серед інших принцес. — Даниїл хороша людина, як на принца, але чи буде інший таким?»

Залишався лише один вихід — тікати. Валерія згалала слова Кіри, що вона не готова залишити палац.

«Можливо ти маєш рацію, — зітхнула. — Я аж ніяк не маю бажання залишитися без сім'ї, — прикусила губу, прокручуючи в голові варіанти розвитку подій. — Щось треба вигадати»

Пройшло ще кілька хвилин, і дівчина вирішила що досить сидіти у ванній. Попереду був ще цілий день. Минулу ніч вона майже не спала, але на диво навіть не відчувала сонливість. 

Витершись, Валерія загорнулася у великий м'який рушник. Тканина приємно торкнулася до розпашілої після купання шкіри. Потягнувшись, принцеса пішла у напрямку балкона, з якого відкривався вид на морські хвилі. Вже переступивши поріг кімнати, вона зрозуміла, що не може ось так вийти. На пляжі хтось був, чулися чоловічі голоси. 

Можливо то були слуги, бо Філіп обіцяв, що ввечері на них чекає пікнік.

Зітхнувши, Валерія зібралася вже йти, як почула голос, від якого шкіра вкрилася сиротами.

— Так, Ваша Величносте, я негайно передам слугам.

«Слава»

Серце забилося десь у горлі. Проковтнувши грудку, дівчина зробила обережний крок уперед. Босі ступні торкнулися мармурової підлоги балкону. 

Вона хотіла лиш мимохідь на нього глянути. Але лиш від цієї думки починалася приємна пульсація десь внизу живота. 

Дівчина подумки вилаялася, розуміючи як саме реагує її тіло на його присутність. І що найбільше дивувало — їй подобалося, і навіть внутрішній голос не наважувався щось сказати про сором та неприпустимість. Це була звичайна реакція тіла на коханого чоловіка.

Валерія посміхнулася, облизавши губи, подумки повторюючі останні думки. 

«Коханий чоловік», — захихотіла, закривши губи долонями, боячись, що її хтось почує.

Прокравшись, дівчина присіла біля балясин із білого гладкого мармуру. Кам'яна підлога холодила коліна. Визирнувши, принцеса кинула швидкий погляд униз: її брат та Слава стояли на тому самому місці. Олекса стояв спиною до будинку й щось продовжував розказувати зброєносцю. Станіслав кивнув, мимохід піднявши очі на рівень другого поверху й раптово завмер.

Треба було відвести погляд, скоріше сховатися поки він не зрозумів, що на ній лише рушник та довге волосся. Але навряд він би щось помітив через невелику відстань між балясинами.