Розділ 11

ВАЛЕРІЯ 

Вона впевняла себе, що не робить чергову помилку. Не просто було втекти з палацу у такий пізній час. Та ще сестри чогось увесь вечір вирішили провести у її покоях. Вона картала себе за те, що не стрималася на обіді, і тепер вони думають, що з нею щось не так.

Дівчина швидкими кроками йшла по рослинному лабіринту у глибині саду. Тут було важко заблукати, але від зайвих очей можна легко сховатися. Вона сподівалася, що нікому не захочеться навідати її спальню. Кіра може перелякатися, якщо не побачить на місці. Тому треба робити все швидко.

Попереду з’явилося серце лабіринту й статуя богині, вона тримала у руках глечик, з якого крапала вода. Поряд з нею хтось стояв.

Зупинившись, дівчина напружила погляд. Серце злякано забилося об груди.

«Він чи не він?»

Якщо це не він, вона могла зробити вигляд, що просто гуляє садом. У минулий раз відмовка про спекотну ніч спрацювала. Втягнувши ротом повітря, дівчина рішуче пішла до нього.

Станіслав аж ніяк не очікував, що принцеса знов захоче його бачити. Він вже збирався спати, як у його двері постукав слуга та передав записку, у ній ніби було те що його цікавило. Станіслав пам’ятав, що коваль мав дати звіт про готовність нового меча для принца. Аля для цього було ще рано. 

Розвернувши клаптик паперу, він пробіг поглядом по ряду рівних літер. Земля захиталася під ногами.

Буду чекати опівночі у «серці» лабіринту. Хочу послухати історію про вітер та дракона.

Сумнівів не стало одразу. Швидко накинувши на плечі куртку, Станіслав вийшов за двері, закривши їх на магічний засув. Йому не заборонялося ходити палацом, але якщо хтось побачить, що він так пізно не спить, можуть виникнути питання. 

Чоловік опинився біля статуї за кілька хвилин до опівночі. На небі яскраво світила Селена.

І вже тут, чекаючи, він відчув, як стискається невидимий вузол на його шиї. Він робив найбільшу помилку у своєму житті! У горлі пересохло від напливу паніки. 

Вона з’явилася раптово. Чоловік скинув голову, побачивши принцесу, що озираючись, швидко йшла до нього. Від цього стало ще важче дихати. Він кинув різкий погляд на воду, що стікала з глечика невідомої богині. Шалено хотілося промочити горло.

— Станіслав?.. — боязко спитала дівчина, зупинившись у декількох кроків від нього. — Ти прийшов.

— Бо ти мене покликала, — хрипло відповів він. Голос відмовлявся слухатися.

Валерія прикусила губи, та зціпила пальці в замок, щоб втримати почуття, що переливалися через край. Дівчина кинула швидкий погляд на статую з водою.

— Хороша ніч, чи не так… — глитнувши, сказала вона.

— Селена занадто яскрава.

— Це проблема, — руки трусилися, як би вона не намагалася це приховати.

— Ви хотіли, щоб я ще раз розповів легенду? — звів брову чоловік. Він розумів, що це скоріш за все привід, але не знайшов що сказати.

— Ні, — опустила голову, ховаючи очі. Його несподіване «ви» боляче вдарило у груди.  — Я хотіла перепросити за сьогоднішній обід.

— Все добре. — голос чоловіка здригнувся, ніби противився брехні.

— Ні! Я не мала так реагувати. Ти був на службі, і я могла створити тобі проблеми.

Чоловік з шумом випустив з губ повітря. Казати? Чи ні?

— Коли ти пішла одна з твоїх сестер зауважила, що ти дивно виглядаєш. І що я міг чимось образити тебе. Олекса сказав їй, що це не так і цю тему закрили.

— Вона думала, що ти мене образив? — від здивування й без того великі очі дівчини стали ще більшими. — О, Боги! Що ж я наробила?! Пробач!

— Зі мною все добре, — чоловік вже підняв руку, щоб до неї торкнутися, але згадав хто він і рука завмерла у повітрі.

Валерія питально подивилася на нього.

— Якщо ти хочеш мене обійняти, зроби це, — прошепотіла, облизавши сухі губи. Серце шалено загупало у ребра.

Чоловік розгублено глипнув на неї, кілька секунд він боровся з собою, а потім зробив крок та рвучко згріб її в обійми. Дівчина охнула, притиснула до його грудей. Від нього пахло трав’яним милом та ледь вловимим запахом поту. Валерія завмерла, відчувши, як сильно калатає серце, але не відразу змогла зрозуміти, чиє воно.

Пройшла здається вічність. Їй подобалося мовчати поруч з ним. Це виявилося навіть приємніше ніж говорити. Не було напруженої тиші.

Її спантеличила несподівана думка, що в його обіймах вона могла б нарешті спокійно спати. Останні місяці сон був тривожним.

Облизавши сухі губи, Валерія підняла голову, щоб зустрітися з ним поглядом. В очах чоловіка тепліла ніжність. Серце зляканим птахом швидко забилося у клітці грудей.

— Пробачте за мою невихованість… — схопила ротом повітря, відчуваючи що їй важко дихати. Тіло стале легким, як хмаринка. Якби не його руки, вона впала б на вимощений камінцями майданчик.

— Тобі погано?!

— Я боюся того, що відчуваю. Це не нормально. Мені страшно, — прошепотіла вона, стискаючи пальцями його шкіряну куртку.