10.1

Стиснувши в руках керамічний глечик, Станіслав затамував подих. Він як завжди виконував свою роботу. У трапезній було багато людей, він не міг підняти на неї погляд, щоб це відразу не помітили. Тому прийняв рішення за можливості триматися подалі, та не повертати голову. Вона мала розуміти чому він це робить. У першу чергу він слуга її брата.

 Але здається саме це стало помилкою.

— От знов! — пирхнула Софія, коли за сестрою закрилися двері. Поставивши лікоть на стіл дівчина, підперла кулаком підборіддя. — Тиждень тому вона відреагувала так само, коли я сказала, хто приніс тканину для сукні.

Станіслав відчув як фарба покидає обличчя. У кімнаті запанувала важка тиша.

— Ти це про що? — спитав Олекса.

— Про твого зброєносця звичайно! — насмішкувато мовила дівчина. — Вона так почала нервувати, що я подумала… — повернула голову до зброєносця, — що між ними щось сталося. Мені цікаво, чим ви могли розізлити Леррі? Якби мене врятували від падіння, я…

Станіслав глитнув, міцніше стиснувши ручку глечика. Тремтіння в руках вже було не приховати.

— Софі! — гиркнула Марія, чим дуже здивувала чоловіка, але не родичів. — Слідкуй за тим що кажеш!

— Літо дійсно дуже спекотне, — після паузи сказав Олекса, кинувши на сестру застережливий погляд. — Станіслав порядна людина і нічого поганого не зробив. Я вдячний, що він опинився тоді поряд та покликав лікаря. Валерія також.

Принц навіть не подивився у бік зброєносця, і це було навіть добре. Бо якби він це зробив навряд чоловікові вдалося втримати на обличчі маску спокою. Серце калатало так, що не почув би його тільки глухий. 

На щастя на цьому тему закрили. Через деякий час Станіслава відпустили на кухню, щоб він поїв, поки принц пішов відпочивати. Їсти чоловіку не хотілося, апетит остаточно зник.

«Що я зробив не так?» — ця думка не хотіла полишати його.

Вночі він майже не спав, згадуючи зустріч. То було схоже на сон. Він навіть зміг потримати її руку та дуже здивувався наскільки вона була крижаною. Чоловік шкодував що не додумався використати трохи магії, щоб зігріти її. 

Чи варто йому було тоді приходити? Вночі він був впевнений у цьому, але зараз почали долати сумніви. Особливо, коли вона під час обіду звернулася до нього. Голос принцеси прозвучав різко, ніби удар батога. Він спочатку розгубився. А потім той доторк, і як вона відірвала руку…

«Можливо я зробив щось не так?.. Можливо дійсно чимось образив?»

Чоловік не знав що йому тепер робити. Так і не торкнувшись до їжі, він повернувся до принца. 

* * *

  Після обіду Валерія знов закрилася у своїх покоях. Роздратування зростало, хоч вона вперто повторювала, що нічого поганого не сталося. Через годину до неї зазирнула Марія, поцікавитися, як почуває себе сестра. Для неї це було нетипово. 

— Якщо з тобою усе добре, тоді я піду. — сказала вона, обвівши кімнату побіжним поглядом.

Звівши брови, Валерія провела сестру, закривши двері на засув. 

Вийшовши у коридор, Марія зупинилася, озирнувшись через плече. У Софії завжди був занадто довгий язик та надмірна уява. Вона у її віці так себе не поводила. Серед усіх сестер їй найбільше подобалася Валерія — правильна, в міру говірка, але з блискучим розумом. Всі вчителі ставили у приклад старшу принцесу. Марія завжди хотіла бути схожою на неї. Але після заручин з сестрою щось трапилося. Вона це помітила, ще на бенкеті. 

«Що ж між вами сталося? Ти ніколи так себе не поводила. — думки ковзнули до нового зброєносця брата. — Ти ж не могла у нього… — стиснувши губи у тонку лінію, дівчина пішла по коридору, заклавши за спину руки. — Ні. Це безглуздо. Він не у твоєму смаку. Тобі подобаються блондини, як принц Даниїл» 

Думки, що приходили у голову їй не подобалися.

«Проміняти принца на обірванця з Долини?! — пирхнула, руки самі стиснулися у кулаки. — Я маю з усім розібратися! — погляд зачепився за двох птахів, що сіли на підвіконня. — Даниїл не заслуговує на таке відношення до себе»