Розділ 6

ВАЛЕРІЯ 

Валерія прокинулася на ліжку у своїх покоях. Поряд на стільчику сиділа Кіра. Побачивши, що пані прийшла до тями, жінка схилилась до неї.

— Що сталося? — кліпнула дівчина.

— Ви втратили свідомість, — і випереджаючи наступне питання. — Приходив лікар, сказав, що з вами все добре. Перехвилювалися. Він радив до вечора не вставати з ліжка. 

— Заручини відбудуться?

— Так. Лікар запевнив імператора та Його Високість, що до вечора вам стане краще.

«Навряд»

Відкинувшись на подушку, дівчина втупилася у високу куполоподібну стелю. 

Поступово до неї повернулися останні спогади. Вона йшла від Луїси, й настільки поринула в думки, що не побачивши наштовхнулася на когось. Їй хотілося швидко перепросити та подякувати за порятунок, але коли побачила хто перед неї, розгубила усі слова.

За час обіду вона змирилася, що не вдасться побачити зброєносця брата. Тоді її думки були зайняті лише майбутніми заручинами. Коли вони зіштовхнулися у коридорі у голові ніби зірвався феєрверк. 

Заплющивши очі, Валерія спробувала згадати руки на своїй талії. І те як добре було в них. Занадто добре, якщо вважати, що це був перший чоловік, окрім брата, який торкався до неї. З Олексою було звично дуркувати. Дотики Станіслава відчувалися по іншому.

«Станіслав, — промовила подумки, ніби пробуючи на смак. — Гарне ім'я…»

Дівчина не знала, що сталося з ним, після того, як вона втратила свідомість.

Розплющивши очі, Валерія спробувала приховати у голосі цікавість.

— Ти знаєш, що зараз з тим чоловіком? Так незручно вийшло. Я ледь не збила його з ніг. Не пам'ятаю чи перепросила за це.

— Ви не маєте перепрошувати, — сказала Кіра, підтиснувши губи. — Це він мав бути уважнішим.

— У нього через це не буде проблем? — голос здригнувся від хвилювання.

— Навряд.

— Добре.  Не хочу, щоб через мене у когось були проблеми, — головне вона дізналася. — Кіро, ти можеш йти, я спробую трохи поспати.

Служниця кивнула, поправила ковдру, що з'їхала з ліжка.

— Якщо буду потрібна, я в себе, — присівши у поклоні, жінка забрала свою вишивку, та пішла до суміжних дверей.

Дочекавшись поки за нею зачиняться двері, Валерія полегшено видихнула.

* * *

Світло від свічок мерехтіло на золотих келихах. Банкетна зала була заповнена людьми. Для того щоб усіх так зібрати магам довелося влити багато енергії в арки-портали. Вони знаходилися майже у кожному великому місті імперії, але право користуватися ними було лише у дуже забезпечених жителів країни.

Вздовж стін зали розмістилися охоронці у золотих плащах, слуги сновигали біля столів розносячи страви. 

Станіслав стояв позаду свого принца, тримаючи долоню на руківці меча. Для святкування він також отримав золотий плащ та фібулу з головою грифона. Якби все склалося інакше він би відчував неабияку гордість та радість.

Увесь час до вечора він виконував роботу механічно, майже не замислюючись над нею. Думки були цілковито зайняті принцесою. Після того як вона втратила свідомість він вже не міг стримати хвилювання. Не було жодної можливості дізнатися що з нею.

Але зараз знаходячись у банкетній залі він бачив її. Вона стояла біля батька у гарній шовковій сукні із зібраним у високу зачіску золотим волоссям. Поряд знаходився граф чиє прізвище Станіслав так і не зміг запам'ятати. Він приїхав затвердити угоду.

Долоні несвідомо стиснулися у кулаки. Його злило, що принц Даниїл не схотів приїхати самостійно, а відправив слугу. Чоловік намагався боротися з собою, щоб ніхто цього не помітив, але на нього й так майже не звертали уваги.

На столі перед імператором вже лежав підготовлений документ, каламар з пером та печатка. 

Посли принца стояли трохи збоку від графа. Вони чекали, поки імператор поставить свій підпис і скріпить угоду печаткою.

Валерія дивилася на послів ніби через серпанок. Хоча зовні могло здаватися, що вона виглядає спокійною. Дівчина стримано посміхалася кутиками губ, вітаючи гостей, відповідаючи, якщо у неї щось питали. 

Навряд хтось відчув би у голосі фальш. Навряд хтось помітив не щиру посмішку. Валерія пишалася, що вміє стримувати справжні почуття.

Увесь час до вечора вона думала над тим, щоб відмовитися від заручин. Вона вже майже наважилася сказати про це батькові.

Але він навряд погодився на це, хоч сам сказав, що вона могла сказати «ні». Вже було занадто пізно, й занадто дурна причина для відмови. Батько посміявся б, дізнавшись, що вона закохалася у чоловіка, якого побачила лише вчора.  Це зізнання могло принести тільки проблеми зброєносцю Олекси. Валерія не пробачила б собі,  якби через неї він втратив роботу.

— Заручини затверджено, — оголосив граф Лайоне, показуючи угоду гостям та сяючи посмішкою.

Валерія підвела очі, кинувши погляд у натовп і майже відразу зіткнулася з темними очима Станіслава. Він опустив погляд, підтиснувши губи.

Слуги швидко розливали напої, ставили тарелі з м’ясом, хлібом, фруктами. Зала наповнилася шумом розмов, дзенькотом посуду. Музиканти заграли веселу мелодію. Імператор зайняв своє місце за головним столом й тепер про щось жваво розмовляв з графом. Валерія поспішила зайняти своє місце біля батька.

Пройшло кілька хвилин, коли Станіслав наважився знов підняти на неї погляд. Дівчина так і не торкнулася повної тарілки з їжею. Її обличчя досі було блідим, в очах ні краплі радості. Здається тільки він помічав це.

У пам'яті спалахнула сьогоднішня раптова зустріч. Як вона дивилася на нього, майже не кліпаючи, як на щоках з'явився рум'янець.

Пальці мимоволі стиснулися в кулаки, потім розтиснулися. Шкіра досі пам'ятала дотик до її тіла. Вона була настільки легкою, ніби у ній зовсім не було ваги. Якби ж він тільки міг розтягнути той момент та не відпускати дівчину з обіймів. У той момент у її очах було щось більше ніж переляк. Він боявся, що приймає бажане за дійсне.