Розділ 5

СТАНІСЛАВ 

Ранок розпочався раніше ніж Златан з'явився над горизонтом. Його кімната знаходилася недалеко від покоїв принца, з'єднуючись потаємним коридором. За необхідності він міг швидко опинитися там.

Це був другий робочий день. Майже. На сьогодні було заплановано багато справ, і деякі з них варто зробити ще до того, як прокинеться Його Високість.

Вставши з ліжка, чоловік налив у миску холодної води та набравши її долонями, вихлюпнув собі на обличчя. Під повіки ніби набився пісок. Вночі він погано спав, постійно крутячись на невеликому ліжку. Думав... Хоча треба було обірвати це ще на моменті зародження. 

Свідомість гралася з ним, змушуючи чути дзвінкий сміх, що лунав десь зовсім недалеко. А коли він намагався спати, перед ним з'являлися великі блакитні очі. Кілька разів Станіслав прокидався, хапаючи рукою повітря. У кімнаті було порожньо. Та й чого їй тут бути? Ця дурна думка викликала хихотіння. Можливо принц вже розповів їй про нього і вона так само, як інші підтиснула носик:

«Кам'яна долина? Ох, чула що це найгірше місце у всій імперії. Напевно він дуже зрадів, що ти взяв його на роботу»

У грудях поважчало. Такі, як вона не могли реагувати інакше. Для неї він був слугою, дрібнотою, що вилізла на яскраве світло столиці. Хоча, якщо бути відвертим сонця у Кам'яній долині було набагато більше ніж тут. І тепліше…

Підтиснувши губи, чоловік взяв рушник, щоб витерти обличчя. Далі черга була за одягом. Поки обладунок був йому не потрібен.

Перевіривши чи все на місці, Станіслав пішов до зброярні принца. Сьогодні увечері мала відбутися якась важлива подія, і треба підготувати парадний обладунок. З цим йому обіцяв допомогти колишній зброєносець принца. Того покликав сам Олекса, щоб трохи навчив Станіслава. Парадні обладунки — дуже серйозно, якщо їх зіпсувати можна відразу прощатися з посадою.

Поки той не прийшов, Станіслав взявся готувати меч і щит для ранкового тренування.

* * *

До полудня Златан вже встиг розігріти повітря настільки, що було важко дихати. Станіслав нарешті закінчив начищати парадні обладунки, зробивши все добре з першого разу. За що отримав похвалу від колишнього зброєносця принца. Попри спеку у нього був хороший настрій.

Принц сьогодні обідав з дружиною, тому нього було трохи часу, щоб заскочити на кухню й собі щось перекусити, а заразом послухати, що кажуть слуги. Це іноді було корисно.

Що він зрозумів за цей короткий час: кухарку краще не злити, бо можна отримати пательнею по спині, але якщо принести їй якийсь невеличкий подарунок, — усі гріхи на цей раз прощаються. Пані Мірю тут любили, попри важкий характер та радо приносили щось смачне з базару, чи невеличкий букет. Готувала вона на рівні божества. Хоча навряд згадані колись займалися подібним.

Друге, що також важливе — не фліртувати з донькою голови охорони. Станіслав прийняв це до відома, сподіваючись колись її побачити. Щоб знати кого триматися подалі. Бо тоді пательня пані Мірі здасться чимось легким та приємним.

Доїдаючи яблуко, що на обіді йому дала служниця, чоловік йшов вимощеною доріжкою саду. Цим шляхом він швидше міг дістатися до конюшні.

Тут до запаху гарячого каменю додавався аромат лаванди, який, як казали, обожнювала дружина спадкоємця. Вікна трапезної, де мав обідати принц, виходили на їхній сад.

Станіслав підняв голову, прислухавшись: чи долинають ще з трапезної голоси? І раптом почув знайомий сміх, а потім у вікні з’явилася і його власниця. Чоловік збився з кроку, задивившись на дівчину із золотим волоссям. У горлі миттєво утворилася пустеля.

— Зброєносець! — покликав хтось здалеку.

Чоловік здригнувся, швидко відводячи погляд від вікна.

* * *

Залишивши Луїсу відпочивати, Валерія обережно прикрила двері, вийшовши до коридору. Після розмови з нею думок не стало менше. Але, як казала дружина брата — хвилювання звична річ перед такою важливою подією.

Хотілося вірити у те, що це колись мине. 

Щось тверде раптом вдарилося у груди. Повітря вибило з легенів. Вона похитнулася — і впала б, якби не чиїсь руки.

Розплющивши очі, дівчина втягнула носом повітря, збираючись перепросити. Слова вибачення застрягли у горлі.

Станіслав якраз йшов у покої принца, коли в нього несподівано врізалася жіноча фігура. Тіло зреагувало раніше, ніж він усвідомив, хто перед ним. Чоловік підхопив дівчину, не давши їй вдаритися об підлогу.

Вона злякано зойкнула, замружившись на мить, та вчепившись пальцями в його сорочку.

На якісь долі секунди час ніби спинився. Від того наскільки близько були їхні обличчя, вона відчувала, як до обличчя припливає жар. Від нього пахло металом та милом.

 У грудях калатало так, що важко було дихати. 

Він боявся вдихнути, щоб не спровокувати реакції тіла. Великі блакитні очі шоковано дивилися на нього знизу вгору.

— Перепрошую… — голос прозвучав хрипло, ніби він забув, як ним користуватися. Правильно було нарешті її відпустити, але руки продовжували стискати тендітне жіноче тіло.

Розчервонівшись до кінчиків вух, Валерія кліпнула, намагаюсь повернути собі впевненість. Ноги тремтіли, як все тіло. Повітря стало густим.

Несподівано по кам'яних плитках підлоги пролунав стукіт приборів. Це й змусило його прийти до тями. Чоловік поставив дівчину на ноги, поспішно зробивши крок назад.

— Пані! Все гаразд? — до неї бігла Кіра.

Дівчина поспішно кивнула, намагаючись приховати сум'яття.

— Дякую, — сказала вона, знов піднявши погляд на чоловіка.

Від цього серце знов шалено забилося у грудях. Вона пошкодувала, що перед цим випила келих вина. Думки заполонили все. Дівчина швидко відвела погляд, розуміючи що просто не витримає, якщо ще раз подивиться у теплі карі очі.

Коли вона йшла до Луїси, сподівалася побачити його. Але Валерія хотіла подивитися здалеку, а не опинитися в його обіймах. Все сталося занадто швидко і тепер дівчина не знала що їй робити. Емоції, що за час обіду вляглися, знову брали гору.