Розділ 4

ВАЛЕРІЯ 

Наступної ночі їй наснився той незнайомець. Він йшов галереєю та дивився у бік саду, ніби шукав когось. Після цього дівчина вже не могла нормально спати, її долала цікавість та ще якесь незрозуміле почуття.

Як тільки настав світанок, Валерія швидко одяглась сама та пішла у сад. Вона сподівалася, що незнайомець знову з’явиться, і зможе роздивитися його краще. Але цього не сталося навіть коли Златан вже почав підніматися над горизонтом. 

Врешті зітхнувши, дівчина мусила повернутися у свої покої. Увесь час до обіду вона провела там, намагаючись зайняти себе вишивкою. На деякий час вдалося відігнати настирливі думки. На хустці вже майже розцвіла квітка, вишита золотою ниткою. Роки практики зробили стібки практично ідеальними.

Валерію вишивати навчила мати. У покійної імператриці були золоті руки. Все що потрапляло до них перетворювалося на щось прекрасне. Кажуть, що одного разу до них потрапив й майбутній імператор і відтоді батько вже не міг ні їсти, ні спати. Вона не відразу прийняла його залицяння, бо не хотіла переїжджати так далеко від дому. Але той не зупинився поки не завоював її серце.

Дівчина усміхнулася, згадавши, як у дитинстві ховалася від старших братів в саду на дереві. Вони перед цим вкрали її ляльку та розмалювали обличчя. Після цього вона помстилася, кинувши їхніх дерев’яних солдатиків у камін та написавши листа від дракона, якому дуже сподобалася їжа. Стільки сліз від хлопців вона до цього ще не чула. Вони верещали ледь не на весь палац.

Валерія пирхнула, стримавши сміх.

Саме тоді, ховаючись від братів, вона вперше побачила, як батько з матір’ю гуляють за руки у глибині саду, а потім цілуються. На людях вони трималися більш стримано. Гілка скрипнула несподівано, змусивши їх відсахнутися один від одного, майже відразу вони помітили на дереві доньку.

Матері не стало коли Мирославі ще не виповнилося й року. Вона несподівано захворіла й за лічені дні згоріла. Валерії було тоді лише вісім, але вона добре пам’ятала той день. Кожен раз сідаючи за вишивку, вона відчувала, що мати знову поруч.

Змахнувши з щоки сльозу, дівчина відклала п’яльця. У двері коротко постукали. Дівчина навіть не повернула голову, знаючи що це повернулася служниця. Поглинута роботою, Валерія майже не звертала уваги на Кіру, що від повернення з саду знаходилася поряд. Жінка й собі щось вишивала, а після, можливо ходила дізнатися за обід.

— Пані, — почувся мелодійний голос Кіри, — спадкоємець з дружиною запрошують вас розділити з ними обід. Сказати, що ви приймете запрошення чи будете обідати у власних покоях?

Дівчина замислилася і щоки спалахнули несподіваним жаром. Як же вона не подумала про це відразу?! Валерія знов взяла у руки п’яльця, щоб служниця не побачила, що ті ледь трусяться. Зрадницькі думки знов повернулися до таємничого чоловіка, що вчора йшов за принцом. Якщо вона усе правильно зрозуміла по його одягу, він має служити особисто Олексі.

— Скажи, що я радо прийму запрошення, — стримано сказала дівчина стиснувши пальцями обід п’ялець. — Йди, я сама зберуся та прийду!

Коли служниця вийшла, Валерія шумно випустила з губ повітря, кинувши вишивку назад на крісло. Вона майже втратила контроль. Хоча навряд Кіра щось запідозрила, бо з Олексою у неї були особливі стосунки, і це знали всі. Вона обожнювала старшого брата, а він щиро сміявся тільки з її жартів.

Нервово провівши долонею по сукні, Валерія розгладила зім’яту після довгого сидіння тканину. Серце зрадливо підстрибувало у грудях та радісно щебетало про можливу зустріч з об’єктом думок.

Підійшовши до дзеркала, дівчина покрутилася перед ним, дивлячись чи добре сидить сукня, і чи немає якоїсь плями. Дурне серце знов сіпнулося, здається вдарившись об ребро. Дівчина охнула, схопившись за груди, в одну мить з легень зникло усе повітря.

«Так не піде… — зробила глибокий вдих, видих. — Ти чого так розійшлося? Ми просто подивимося ще раз на нього. Можливо там немає нічого особливого. Це проста цікавість» 

Вона не була впевнена, що серце повірило, але дихання почало відновлюватися.

«Так краще. — ще раз видихнувши, дівчина взяла шмат довгої прозорої тканини та накинула його на голову. — Златан сьогодні особливо пече» 

* * *

З прочиненого вікна долинав запах кипарисів та дзюрчання води з фонтану. Слуги вже закінчували сервірувати овальний стіл накритий білою скатертиною. На ньому вже стояли фрукти, вино та сир. Зазвичай обід тривав набагато довше ніж інші прийоми їжі, через кілька змін страв.

Валерія сиділа по ліву руку від брата, слухаючи Луїсу. Жінка виглядала трохи змученою з помітними колами під очима, але зараз підтримувала жваву бесіду. Права рука час від часу гладила великий живіт.

Олекса був менш багатослівним. Відкинувшись на спинку стільця, він відривав виноградини з великого грона та кидав собі до рота.

Увесь час трапези Валерія поглядала на двері коли заходив хтось зі слуг. Але таємничий чоловік так і не з'явився. Вона намагалася не подати вигляду, що її щось засмучує. На щастя Олекса зараз був зайнятий дружиною та менше помічав зміни настрою.

Після смерті матері стосунки Олекси та Валерії стали теплішими. Він став помічати коли її щось хвилює та легко міг розрадити. Зараз вона була не готова до розпитувань, хоч на початку думала про те, щоб відкрито поцікавитися про його слуг.

Після обіду, чоловік по черзі поцілував дружину та сестру і пішов по справах.

— Залишишся трохи? — спитала Луїса, сідаючи на тахту під вікном. Служниця відразу підклала їй під спину подушку. Молода жінка подякувала, подавши знак, що хоче залишитися сама.

Коли за слугами закрилися двері, Луїса полегшено видихнула, скинувши туфлі, та поклавши ноги на тахту.

— Вони занадто мене опікають.

Молода жінка підставила обличчя теплим промінням, що лилися через вікно.

— Воно не дивно. Ти носиш майбутнє імперії, — сказала Валерія, зручніше вмістившися на м'якому кріслі.