Розділ 3

ВАЛЕРІЯ 

— Ну як він? — спитала Валерія, побачивши Олексу на порозі покоїв.

Молодий чоловік знизав плечима.

— Здається кращий за попереднього кандидата, але час покаже.

— Ти знов підіймав ту тему? — насмішкувато спитала вона, відклавши гребінь на стіл.

— Звичайно. Ти ж знаєш у мене хороша пам’ять, — хмикнув він, опустившись на стілець поряд.

— Луїса була у шаленстві, що її прийняли за коханку, — згадавши, тихо розсміялася. — Але потім здається це їй навіть сподобалося.

— Саме тому голова того бовдура досі на плечах. На щастя він зрозумів хто вона до того, як простягнути до неї свої руки, — чоловік стиснув та розтиснув кулаки.

— Але саме після того ти помітив, що твоя дружина красуня, та й у ліжку…

На щоках чоловіка спалахнув рум'янець. 

— Не будемо про це.

— Чому?

— Бо ти моя сестра, я не можу з тобою про таке розмовляти. 

— Я прийняла пропозицію принца Даніїла, — ніби ненароком промовила дівчина.

— Це чудово! — чоловік був радий перевести тему. — Ти рада цьому?

Тепер вже дівчина знизала плечима.

— Я його ніколи не бачила. Мене лякає, що я маю… — дівчина запнулася. — Ти правий. Я краще поговорю на цю тему з Луїсою.

Більше вони про це не говорили. Наостанок Олекса сказав, що вони будуть раді бачити її у себе та пішов. 

Залишившись знов на самоті, дівчина взяла до рук гребінь, піднісши його до золотого волосся. Рука застигла так і не торкнувшись його.

«Невже це дійсно все?.. Скоро я покину палац, імперію… А якщо Даніїл не зможе покохати мене? І якщо я не зможу покохати його?.. — згадуючи історії батьків та старших братів, їй хотілося так само. —  Як мені тоді виконати свій обов’язок?»

Про першу шлюбну ніч вона вже знала давно і те, що має тоді статися. Про це їй розказала служниця, після довгого вмовляння. Тіло пробрало тремтіння. Служниця казала, що перед цим на застіллі краще випити трохи вина, щоб не боятися, бо може бути боляче. Валерія не хотіла цього. Але єдиний спосіб уникнути — піти служити богам. 

— Усі жінки проходять через це, — прошепотіла вона сама до себе. — Луїса та Марина не виглядають засмученими.

Марина була дружиною Філіпа та лиш на рік старшою за неї. Коли дівчина ступила перший раз у палац вона виглядала настільки переляканою, що хотілося обійняти її та повернути додому в Княжу Гавань. Спочатку Валерія з сестрами ставили під сумнів, що вона з роду однієї з легендарних княгинь — Алісії.

Якщо навіть Марина змогла впоратися з собою, то й у Валерії усе вийде.

«Тільки у Марини — Філіп, а він хороша людина, а чи такий Даніїл? Якщо усі розповіді про нього брехливі?..»  

Страхи знов почали затягувати у тугий вузол. Вона так і сиділа з піднятим гребенем, забувши про волосся.

«Якщо я повторю історію Долунай? — це була напівлегенда, яку вона читала в одній з книжок. Там принцеса закохалася у бідного музиканта та втекла з ним. Коли батько султан дізнався про це, він стратив хлопця, а її видав заміж за візира. Історія принцеси закінчилася на краю скелі. — Я не зможу… — навіть думка щось зробити з собою була для неї не прийнятна. Глибоко вдихнувши, Валерія відклала гребінь на стіл. — Ось саме це мені й не подобалося в цій історії. Я б ніколи не вибрала бідного музиканта та не стрибнула після від горя у море. Я люблю своє життя… Мені подобається… жити» 

Шумно випустивши через рот повітря, дівчина рішуче піднялася на ноги.

— Піду у сад.

Через прочинене вікно долинав спів птахів та шелест листя. Легкий вітер пом’якшував спеку — ідеальний час для прогулянки

Викинувши з голови усі суперечливі думки, Валерія покликала особисту служницю. Жінка увійшла в кімнату, зупинившись у кількох метрах від принцеси. На ній була бежева сукня з широкими донизу рукавами та довгий білий фартух, темне пряме волосся зачесане в акуратний пучок.

— Я збираюся погуляти у саду. Спитай моїх сестер, чи складуть вони компанію?

Служниця швидко пішла виконувати наказ. 

Валерія кинула погляд на своє відображення у дзеркалі. На ній зараз була легка сукня з червоного шовку з прозорими рукавами, що уявляли з себе шмат тканини скріплений на плечі та зап’ясті. Коли дмухав вітер вони ставали схожими на святкові ліхтарики. Пригладивши пальцями волосся, дівчина на мить замислилася чи не підібрати його у зачіску, але у той час у двері постукали й знов з’явилася служниця.

— Пані Софія та пані Мирослава виголосили бажання приєднатися до прогулянки.

— Чудово, — залишивши волосся у спокої, Валерія вийшла з кімнати. Через кілька хвилин у коридорі з’явилися молодші сестри. 

* * *

У повітрі стояв густий аромат троянд — солодкий, але не настільки щоб бути нудотним. Дівчина прогулювалася вимощеною дрібними камінцями стежкою, тримаючи у руках зрізані троянди, які хотіла потім поставити у вазу у своїх покоях.

Поряд щебетали Мирослава та Софія, згадуючи подарунки, які сьогодні зранку привезли від принца Даниїла. Валерія м’яко усміхалася, слухаючи їх напіввуха.

Побачивши кущ з ніжно рожевими трояндами вона вирішила підійти, зрізати ще кілька, щоб завершити композицію. Схилившись до квітки, дівчина вдихнула аромат, і раптом почула кроки, вони долинали від галереї.

Підвівши очі, вона побачила як по ній швидким кроком йде Олекса, віддаючи короткі накази слузі, що біг біля нього. Позаду них йшов незнайомий їй до цього чоловік. У нього було довге, майже до плечей темне волосся, що падало легкими хвилями. Накидка на плечі натякала, що мав бути кимось з особистих слуг Олекси. 

Він був майже одного зросту з її братом, тільки здавався трохи масивнішим через обладунок. Незнайомець повернув голову та на мить їхні погляди зустрілися.

Світ здається перестав існувати. Більше не чулося ні співу птахів, ні голосів сестер, що перед цим щось жваво обговорювали. Нічого. Здається і серце завмерло, не наважуючись зробити наступний удар.