Розділ 2

СТАНІСЛАВ 

Перехопивши руківку меча обома руками, Станіслав наніс рубаний удар по опудалу, що стояло посеред тренувального майданчика.

Цього дня він чекав, як тільки отримав у спадок Кам'яну долину — найменш родючу територію у всій імперії. 

Ще років сто тому Долина приносила хороші врожаї, але з кожним роком ситуація погіршувалася. Причиною цього стали поклади мідної руди у надрах. Про видобуток навіть мови не йшлося, бо сім'я не мала таких коштів.  Продати також не вдалося через сусідство з драконами у горах.

Станіслав покладав на столицю великі надії. Молодий чоловік майже не роздумував над своїм вибором. У столиці він міг здобути славу та гроші, а вдома — згнити серед бур'янів й не залишити по собі жодної згадки. Така перспектива його не влаштовувала.

Златан стояв високо на небосхилі, поруч не було жодної хмаринки, що натякала б на можливий дощ. 

Витерши долонею піт з чола, чоловік скинув сорочку, продовживши вправлятися з опудалом. Усі думки були зайняті майбутньою зустріччю з принцом. Чи візьме він його в зброєносці? Адже кандидатів було достатньо. Хоча здається він сподобався імператору. Якщо не вдасться тут, то можливо варто спробувати якусь іншу посаду. Все, тільки б не повертатися на схід.

Час від часу до нього долинали перешіптування солдатів, що також тренувалися у дворі. Вони не приховуючи обговорювали його.

— Диви, як старається, щоб залишитися в палаці.

— Якби у тебе була така земля ти б також старався.

—  Думаєш мене сюди взяли за гарні очі?

— Скоріш за гарні золоті монети твого батька. 

Солдат пирхнув.

— Головне що я тут, а чи залишать його то вже питання. Принц був не дуже задоволений, що його зброєносця підвищили. Всі нові кандидати не трималися й дня.

Голоси, сміх, брязкіт мечів зливалися у гомоні тренувального майданчика.  Крутнувшись, Станіслав наніс серію швидких ударів. Дерево жалібно скрипіло, з нього летіли тріски. Не зупиняючись він наніс новий удар, а потім ще один та ще один. Коли увага знов цілковито поверталася до леза меча, чоловік ставив собі в голові маленький плюсик. Кожен раз коли емоції брали гору над розумом батько відправляв його вправлятися з мечем. Саме тому до своїх двадцяти п’яти років Станіслав добре володів усією зброєю, що була у маєтку.

Кожен його рух був чітким, без зайвих жестів, дихання — рівне, так само як і стійка. Його сюди відправили не тільки на час очікування, а й щоб командири могли придивитися до кандидата. Станіслав знав, як це працює. Якщо він сподобається життя кардинально зміниться. Ця думка була єдиною, що добре трималася в голові чоловіка, іноді починаючи скидатися на параноїдальну.

Захоплений битвою з опудалом, Станіслав не почув, як дворовий гомін раптом затих. Він саме зробив серію нових випадів, коли щось зблиснуло біля лівого ліктя. Серце шалено стрибнуло у грудях. Стиснувши руківку меча, чоловік заблокував лезо, що збиралося проштрикнути його бік. Нападник спритно вивернув меч та наніс новий, більш сильний. Удар був такий, що Слав ледь втримав зброю, ноги посунулися по піску.

Кинувши швидкий погляд у бік, чоловік побачив, що усі інші покидали свої тренування й тепер дивляться на них. Від різкого хвилювання збилося дихання, та затрусилися руки. Він спробував втримати ситуацію, блокуючи наступний удар спадкоємця імператора. А це був саме він без жодного сумніву.

На губах Олекси грала не прихована азартна посмішка. Світле волосся, зв’язане в легкий пучок, відливало золотом, а на чолі не з’явилося ні краплинки поту. 

Станіславом заволодів захват. Кожен рух принца був відточений до ідеалу. У нього не було навіть шансу завдати хоч найменшої подряпини. Але від цього він розпалювався все більше — нарешті у нього з’явився гідний супротивник. 

Олекса тиснув, вигадуючи все нові способи дістати його мечем. Удари сипалися без упину. Меч у руках Слава наливався вагою, поки не тріснув, залишивши лише руків’я та шматок леза. Він думав, що на цьому поєдинок закінчено, але принц навіть не збирався зупинятися. 

«Не вб’є ж він мене?» — а потім Слав згадав слова воїнів, що принц не хотів собі нового зброєносця.

Подумки вилаявшись, чоловік відкинув руківку, що тепер лише заважала, та торкнувся пальцями до візерунку широкого браслета на зап’ясті. Магічний артефакт миттю ожив, й скерований господарем створив щит. Від магічної перепони полетіли іскри, коли на неї опустилося лезо меча.

Перехопивши меч обома руками, Олекса, щось нечутно прошепотів. Лезо вкрилося синім світінням. Новий удар змусив Слава присісти, щоб втримати рівновагу та магічний захист. Серце при цьому шалено било об ребра, та ніби кричало: «Хочу, хочу, хочу!» 

Чоловік був у захваті від супротивника та його сили — маги дуже рідко використовують мечі, як артефакт. Одні намагаються пояснювати це тим, що холодна зброя не гідна магів. Але Слав знав, що насправді у них не вистачає на це сил.

Його щит знову затріщав, приймаючи новий удар. Якщо він зараз стане вливати у нього більше магічної енергії то залишок дня може провести на піску тренувального майданчика. Тому чоловік вирішив опустити щит, й витратити силу на одне атакувальне заклинання.

Скинувши руку зі срібним браслетом, Слав вдарив принца згустком енергії у ноги. Олекса похитнувся, встромивши меч у землю, щоб втримати рівновагу. Попри силу заклинання той не впав, але це нарешті змусило збитися його дихання.

— Годі, — коротко сказав Олекса, вирівнюючись, стискаючи меч у руці. На губах грала задоволена посмішка. 

Станіслав ледь не гепнувся на підлогу, втративши опору під ногами. Бій на мечах, а потім магічна дуель змусили тіло тремтіти від втоми. Важко дихаючи, він вклонився принцу.

— Ваша Високість…

Олекса зробив крок та поплескав його по плечу.

— Цей іспит ти склав. Подивимося, що буде далі.

* * *