Розділ 1

Деякий час до того

1418 рік.

ВАЛЕРІЯ 

М'які черевички без жодного звуку торкалися підлоги. Почувши кроки, вона майнула у тінь колони, сховавшись там. По коридору пройшов молодий чоловік, знервовано оглядаючись.

— Лерунь, виходь! Нас чекає батько.

Дівчина тихо захихотіла, прикривши губи долонею. Визирнувши з-за колони вона навіть шию витягнула, щоб подивитися, як Олекса марно шукає її. Але його не було у коридорі. Дівчина здивовано підтиснула губи. Не міг же він розчинитися у повітрі?

Аж раптом її за талію схопила пара чоловічих рук. Зойкнувши, дівчина рвучко відвела лікоть назад, поки він не зустрівся з ребрами нападника. Почувся зойк. Дуже такий знайомий.

— Думала не спіймаю, коза? — насмішкувато промовив брат біля самого вуха. Дівчина завмерла, кусаючи губи. Шкіра вкрилася сиротами.

— Олекса, не треба! — простогнала вона, стримуючи передчасний сміх.

— Пізно, сестричко, — вишкірився він, і його пальці ковзнули їй на ребра, ніби збиралися зіграти музику.

Дівчина скрикнула, хрюкнула, намагаючись звільнитися. З очей бризнули сльози. 

По коридору пройшла служниця, кинувши осудливий погляд.

Олекса закотив очі, випустивши молодшу сестру. 

— Нам треба поспішити. Батько вже давно чекає. У нього є для нас якісь новини, — веселість швидко зникла з губ юнака, але трохи залишилося в очах.

Дівчина зітхнула, запхавши за вухо золотаве пасмо, що вибилося з коси за час гри у піжмурки. 

— Не сказав, що саме?.. — в очах промайнула тінь занепокоєння. 

— Не впевнений, але здогадуюся. Ходімо.

Дівчина, покусуючи кінчик губи, задумливо втупилася у килим, яким був встелений коридор палацу. 

— Ходімо, — залишки веселості остаточно згасли.

Розправивши складки на сукні, Валерія вийшла з-за колони слідом за братом.

Батько чекав на них у своїх покоях, сидячі на тахті. Його очі швидко рухалися, читаючи сувій.

— Ваша Величність, прийшли принц Олекса та принцеса Валерія, — промовив слуга.

Дівчина обвела кімнату поглядом. Окрім них тут були ще Марія, Софія та Мирослава. Не вистачало лише Філіпа. Усім дітям де Аурельо дісталися золоті кучері та блакитні очі. Молодші принцеси сиділи на лаві під вікном удаючи, що поглинуті вишиванням.

Олекса підійшов сівши на стілець праворуч від батька. Валерія розмістилася поруч, хоч за правилом мала сидіти біля сестер. 

Вона чекала цього дня відтоді, як їй виповнилося вісімнадцять. Батько мав оголосити, що вибрав для неї чоловіка. 

Старші брати Олекса та Філіп вже були давно одружені. Обидва змогли покохати своїх дружин та вже чекали на первістків. 

Принци та принцеси  з ранніх літ знали, що мають принести гідні союзи імперії. Ніхто не забороняв мріяти про кохання, але для укладення шлюбу воно було не обов'язкове. 

Дівчина облизала пересохлі губи, намагаючись стримати тремтіння в руках.

Нарешті батько відклав сувій, підвівши на дітей погляд. 

— Валеріє, — імператор швидко знайшов очима старшу доньку. — Думаю ти знаєш для чого я тебе покликав. — дівчина кивнула, схиливши голову. — Пора тобі вийти заміж. Я обіцяв вашій покійній матері, що подбаю, щоб ви були щасливі та не стану примушувати прийняти того хто вам не любий. Останнє слово має залишатися за вами. — імператор повів рукою та слуга підніс портрет у дорогій різьбленій рамі. — Ти вже чула за принца Даниїла зі східних островів. Союз з ним принесе імперії користь.

Слуга поставив портрет на дерев'яну триногу. Слідом зайшло ще двоє з великою скринею, поставивши її перед ними.

У кімнаті повисла тиша. Маленька Мирослава витягнула шию, намагаючись роздивитися, що знаходиться у скрині. Софія забувши за голку, вколола палець та поспішно облизала кров з пальця. Втримати цікавість виходило лише у Марії.  Звівши брови, вона зробила ще один стібок. Софія штовхнула старшу сестру ліктем у бік, привертаючи увагу. Та повільно прибравши голку, підняла очі.

Валерія встала зі стільця, підійшовши до скрині. Слуга відкрив кришку. Дерево, ще тримало запах моря. Всередині скриня була заповнена дарами.

— Це подарунки від твого майбутнього нареченого, — м'яко сказав батько. — Якщо тобі подобається ми укладемо цей союз.

Присівши, дівчина почала роздивлятися вміст. Зверху лежало намисто з перлів.

Отримавши схвальний кивок від батька три молодші принцеси підбігли, опустившись поряд на м'який килим. 

Софія зойкнула вже простягнувши руку до персня з великою перлиною.

— Обережно, — буркнула Марія, коли та пишним рукавом зачепила жменьку блакитних камінців, що лежали на оксамитовій подушці. Побачивши виріз червоного шовку,  дівчина забула за сестру та з захватом торкнулася до неї пальцями. Тканина була такою тонкою, стікаючи з рук немов вода. 

Мирослава з іншого боку роздивлялася золотий кубок з вигравіюваним на ньому плющем.

Передавши намисто Софії, Валерія взяла у руки застібку у формі якої відразу вгадувався листок плюща. Ця рослина була зображена на гербі острівного королівства.

Поклавши шовк на місце Марія схопила золотий обруч. Сяючи, дівчина поставила його собі на голову, шукаючи поглядом люстерко.

Валерія тихо пирхнула, дивлячись на сестер. Марія була молодша за неї лише на три роки, але намагалася виглядати дорослішою. Тринадцятирічна Софія не приховуючи щирого захоплення приміряла на себе перла. Мирослава — найменша, якій навесні стукнуло лише десять літ перебирала коробочки з прянощами. Прикраси та одяг дівчинку майже не цікавили. Перед тим як її рука схопила короткий кинджал з інкрустованими піхвами, Валерія забрала його зі скрині. Мирослава ображено підібгала губи.

Повернувши голову, Валерія побачила, що брат усміхається дивлячись на них. Дівчина пирхнула, показавши йому язик, поки батько не бачив. Скосивши очі на імператора,  який знов читав якийсь сувій, чоловік висунув кінчик язика у відповідь.