Розділ 14 "Бурхлива річка". Сторінка 202

— Ну от, почалося, — удавано здивовано вигукнув Джо, дивлячись на Девіда. — Я ж казав, треба було брати більше запасів їжі, бо цим дівчатам явно ані холодна дорога, ані наші жарти не страшні. Вони нас самих у дорозі змусять служити їм за носіїв! Лісто, хоч ви скажіть слово на захист бідних посланців? Чи теж готуєте список вимог до нашого володаря?

Ліста сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим, як повз пропливають похмурі скелясті краєвиди, але на її губах грала легка, загадкова усмішка. Вона повернула свій глибокий сіро-синій погляд на Джо і відповіла спокійним, але глузливим тоном:

— Список вимог ми ще дописуємо, пане Хайм, — тихо мовила вона, з обіцянкою в очах. — Тож краще стежте за конями й дорогою, аби ми прибули до Колдстоуна вчасно. Нам ще треба наживо подивитися на того сміливця, який наважився нас запросити.

Дорога на Колдстоун виявилася набагато довшою та виснажливішою, ніж спершу уявляли мандрівники. Попереду на них чекав тиждень суворого переходу через вітряні північні пагорби та дикі стежки, де погода змінювалася ледь не щогодини. Ранковий мороз змінився пронизливим осіннім дощем, який розмив дорогу, змушуючи карети йти значно повільніше.

Коли сортуватися далі ставало надто небезпечно через сутінки, невеликий вал із двох карет і кількох вершників зупинявся на нічліг у затишній лощині біля струмка. Проте «зупинка на ніч» поступово затягнулася на цілий тиждень: колесо другої карети не витримало вибоїн і тріснуло, змусивши супутників розгорнути справжній польовий табір на кілька днів, доки слуги лагодили віз.

Цей тиждень у спільному таборі повністю змінив атмосферу між мандрівниками. Намети стояли колом, захищаючи їх від пронизливого вітру, а ввечері довкола вогнища збиралася вся четвірка.

За цей час жарти стали звичкою, а довгі вечори біля вогню — джерелом нескінченних суперечок та історій. Девід і Джо, які спершу поводилися як суворі охоронці, тепер нарівні з дівчатами ділили дорожню їжу й змагалися в дотепності. Ліста та Ріфа швидко показали, що долинний характер — це не лише мовчазна гордість, а й гострий язик. Вони без вагань залучали хлопців до найнудніших таборних обов'язків, перетворюючи звичайне розпалювання вогню чи збирання хмизу на веселе змагання.

За сім днів цього вимушеного затишшя під шумом хвойного лісу і тріском багаття крига між ними остаточно розтанула. Подорож із дипломатичної місії перетворилася на справжню пригоду, де межа між посланцями Колдстоуна та доньками Гербера стиралася з кожним новим днем.