Розділ 14 "Бурхлива річка". Сторінка 195

Альба повільно підняла голову, і її порожній, холодний погляд ковзнув по залі, перш ніж зупинитися серед натовпу придворних. Навпроти неї стояла Елеонор. На обличчі колишньої подруги застигла вичікувальна, примиренна посмішка — вона ніби намагалася показати, що все минулося і що вона знову поруч. Але в серці Альби не залишилося нічого, крім випаленої пустелі. Вона дивилася на Елеонор так, ніби перед нею стояла порожня стіна, остаточно стираючи будь-яке право колишньої подруги на прощення.

У цю хрестоматійну тишу різко вклинився холодний, владний голос королеви-матері. Лілія Вудкос зробила крок уперед від трону, привертаючи до себе загальну увагу, і голосно промовила на всю залу:

— Слухайте всі й запам'ятовуйте! — її слова лунали крижаним металом від кам'яних склепінь. — Дім Герберів більше не пов'язаний жодними союзними клятвами з нашою короною. Зрадники скинули маски й відкрито присягнули Півночі, ставши на бік наших ворогів. Будь-який зв'язок чи поблажливість до них віднині вважатимуться державною зрадою!

Ашаір різко піднявся з трону, стиснувши підборіддя рукою і кинувши на матір різкий, роздратований погляд. Його терпінню приходив кінець.

— Досить, мамо, — його голос гучно рознісся по тронній залі, заглушаючи шепіт переляканих придворних. — Північани вже рік як не наші вороги. Лорд Макто особисто склав присягу нашій короні на весільному турнірі, довівши свою вірність ділом і словом. Ми не маємо права розкидатися союзниками лише через твою параною!

Але Лілія навіть не здригнулася від спалаху сина. Вона зневажливо хмикнула, зробивши крок до нього, і її погляд блиснув холодним, фанатичним блиском. Вона різко перебила його, підвищивши голос так, щоб її почули геть усі присутні:

— Присягу?! Ти віриш папірцям і порожнім обіцянкам хлопчиська?! — виплюнула Лілія, обводячи рукою простір навколо. — Запам'ятай раз і назавжди, мій сліпий сину: всі землі за межами цих стін, кожен лорд, кожен замок і кожен мужик на півночі чи півдні — зрадники! Ніхто з них не вірний короні, всі вони лише чекають нашої слабкості, щоб устромити ніж нам у спину. І якщо ти цього досі не зрозумів, то трон під тобою хитається куди сильніше, ніж ти думаєш.