Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 188

Тим часом у іншій частині палацу Лілія Вудкос прямувала коридорами з таким виглядом, ніби весь Мідний Камінь належав виключно їй. Не зупиняючись ні на мить, вона попрямувала прямо до особистих покоїв свого сина.

Усередині панувала напівтемрява, розірвана лише відблисками вогню у каміні. Король Ашаір сидів у високому кріслі з келихом терпкого червоного вина в руці, ліниво обговорюючи державні справи зі своїм радником і вірним поплічником — Вайдом Трівентом. На столі перед ними стояла срібна глека, а повітря було насичене густим ароматом алкоголю та дорогих тютюнових листків.

Важкі двері відчинилися без стуку. Королева-мати переступила поріг із таким холодним і рішучим поглядом, що розмова обірвалася на півслові.

Ашаір здивовані нахмурив брови, ледь помітно ставлячи келих на стіл, а Вайд Трівент одразу випростався, намагаючись не зустрічатися з Лілією очима.

— Мамо? — з подивом і ноткою роздратування почав король, підводячись із крісла. — Щось трапилося у малій раді?

Лілія навіть не подивилася на Вайда. Вона лише зробила різкий жест рукою, віддаючи наказ, який не терпів заперечень:

— Залиш нас, Вайде. Мені потрібно поговорити з сином віч-на-віч.

Трівент кинув швидкий погляд на Ашаіра, шукаючи мовчазного схвалення чи наказу залишитися, але, не побачивши підтримки в очах короля, низько вклонився. Зібравши свої папери, Вайд мовчки протиснувся повз королеву-матір і швидко вийшов за двері, залишаючи їх наодинці.

Лілія неквапливо підійшла до столу, сама опустилася в сусіднє крісло біля сина і пильно зазирнула йому в очі, готуючись вивалити новину, яка переверне весь їхній світ.