Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 186

Двері покоїв ледь чутно відчинилися, і в кімнату поспіхом зайшла Елеонор. Побачивши бліду Альбу, що сиділа на ліжку з розбитою до крові губою, подих подруги перехопило від жаху. Вона кинулася до неї, і, не роздумуючи ні секунди, кінцем рукава своєї синьої сукні обережно витерла кривавий слід із обличчя королеви.

— Альбо... боги, що тут сталося?! — тремтячим голосом прошепотіла Елеонор, дивлячись на подругу повними сліз очима.

Але Альба різко відсахнулася, її сірі очі палахкотіли болем і гнівом. Змахнувши сльози, вона впритул подивилася на Елеонор.

— Навіщо ти розповіла королеві? — прокричала Альба, зриваючись на крик, переповнений зрадою. — Навіщо ти комусь сказала?! Лілія вже знає! Вона прийшла сюди й ледь не вбила мене! Хто ще знає про це, Елеонор?!

Елеонор завмерла, бліднуча на очах від звинувачення, і розгублено похитала головою.

— Я... я нікому не казала, Альбо, крім Сапхіри... — виправдовуючись, мовила та. — Вона сама прийшла до мене зранку і почала розпитувати, чому ти останнім часом така бліда і чим взагалі займаєшся. Я просто... я думала, що їй можна довіряти, вона ж твоя подруга!

— Я не пробачаю тобі цього, Елеонор, — холодно і різко перебила її Альба, вказуючи рукою на двері. — Забирайся. Забирайся з моїх покоїв негайно. Я не хочу тебе бачити!

Шокована такою реакцією, Елеонор злякано простягла руку, намагаючись лагідно торкнутися темно-рудого волосся подруги, щоб хоч якось заспокоїти її бурю.

— Альбо, почекай, я ж не хотіла зла... — прошепотіла вона, не розуміючи, як її намір допомогти обернувся катастрофою.

Але цей дотик став останньою краплею. Альба різко підскочила з ліжка і закричала на повні груди, вкладуючи у цей крик увесь біль, страх і розпач останніх годин:

— Геть із моїх очей! Забирайся геть! Я сказала, виходь!